Записки зі змістом та без...

7 травня 1840 р. народився великий композитор Петро Чайковський. Походив він із українського роду Чайок. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, був родом з-під Кременчука, козацьким сотником Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран.
Його син, Петро, народжений на Полтавщині (дід композитора), під час навчання в Києво-Могилянській академії, прийняв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка. Пройшов російсько-турецьку війну та відслужив полковим лікарем, став городничим Слободського та Глазова у В'ятській губернії, а 1785 року був приписаний до дворян Казанської губернії.
Мати композитора Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, внучка французького скульптора Мішеля-Віктора Асье (Michel Victor Acier), – з французького роду.
Із 24-річного віку Петро Ілліч майже щороку по кілька місяців жив в Україні.
Петро Ілліч неодноразово відвідував Слобожанщину. Особливо йому припала до душі садиба Миколи Кондратьєва, що розташована в селі Низи поблизу Сум. Саме тут він працював над операми «Коваль Вакула», «Опричник», Другою та Третьою симфоніями, створив кілька фортепіанних п’єс та романсів. Знайомство молодого композитора з цим чудовим краєм відбулося в липні 1871 року.
У Кам’янці на Черкащині Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі».
Понад 28 років життя Чайковського пов’язані з містом над Тясмином. Тут він написав «Лебедине озеро», «Орлеанську діву», «Сплячу красуню», «Євгенія Онєгіна»... І це не повний перелік творів, над якими він працював у Кам’янці.
Про Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.
У Тростянці він написав свій перший симфонічний твір — увертюру до драми О. Островського «Гроза».
Приїхавши з Німеччини в маєток Конраді Гранкіно Полтавської губернії, – в останній рік свого життя – Чайковський писав: “Красоти Тіролю, серед яких я прожив тиждень, не дали мені й половини того задоволення, який дав краєвид безмежного степу”. Саме тут він працював над оперою “Мазепа”.
У часи жорстокого наступу імперії на українську мову Чайковський домагався постановки “Тараса Бульби” М.Лисенка українською мовою. У 1890 р. Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба».
Був одним із учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії.
Коли людина, яку Чайковський любив, загинула в солдатчині. Моральна атмосфера навколо композитора підштовхнула його випити отруту. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Коли 1926 року в рамках політики українізації з‘явилася державна опера і “Євгенія Онєгіна” було виставлено там по-українському, спеціально для участі у цих виставах учив українську мову геніальний російський тенор, 56-літній Леонід Собінов. І він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського. Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм “Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні”, і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: “О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні”. На жаль, уже давно не лунають опери Петра Ілліча Чайковського на українських сценах українською мовою. (с) Ганна Черкаська

«Ще не вмерла Україна, якщо живуть і діють українки!» - любила повторювати Наталя Меньшова (Василенко – Полонська). Вона прийшла у світ 13 лютого 1884 р. (130 років тому) у Харкові. Її батько – генерал, дослідник історії Києва, нащадок відомого дослідника Григорія Данилевського. Мати, Марія Мухортова прищепила дочці любов до літератури та мистецтва. Коли Наталі було п’ять рочків, родина переїхала до Києва і 50 наступних років вона прожила тут. Закінчила Фундуклеївську гімназію зі срібною медаллю. В Ольгінській церкві Києво-Печерської лаври обвінчалася з прапорщиком Сергієм Полонським. У цій же церкві через вісім років вона отримала свідоцтво про розлучення.

Наталя закінчила історико-філологічне відділення Вищих жіночих курсів. Упродовж семи років викладала історію у жіночій прогімназії Байкових. Брала пані Наталя участь у розкопках Вікентія Хвойки у Білгородці. Та вона зважилася на поїздку до Петербурга, звернення до міністерства освіти з проханням дозволити їй скласти екзамени за історико-філологічний факультет Київського університету. І добилася, що в університет Києва вперше ступила нога жінки.

У 29 років Наталя Полонська здобула диплом першого ступеня і почала готуватися до магістерського іспиту. У 30 - вона магістр, звернулася до міністра освіти за спеціальним дозволом викладати у виші. Майже три роки вона атакувала міністра освіти і зрештою отримала дозвіл на викладання в університеті. 23 травня 1916 р. перша жінка стала приват-доцентом. Її лекції без жодних конспектів, читані мудро, приємним голосом супроводжувалися громом оплесків.

Та боротьба за свої права забрала немало сил: туберкульоз прогресував так, що жінка й кімнатою пересуватися не могла. Довелося лікуватися у Алупці, Римі, Равенні, Одесі, Севастополі, Феодосії.
1917-ий рік приніс новини: її 62-річний батько прийняв ранг «гарматного генерала» і вивчав українську мову. Сама Наталя Полонська мала читати спецкурс «Історія географічних відкриттів». У 1920 році університет, як «відрижка капіталізму», припинив своє існування.

За короткий термін учена мала здобути посвідки:
- охоронний лист на приміщення та меблі;
- довідку, що всі продукти в квартирі надбані власною працею і не підлягають реквізиції (продукти й речі це не врятувало);
мандат-дозвіл тримати колекцію картин і книг;
дозвіл тримати друкарську машинку.
( Read more... )

12 січня 1907 р. народився космічний геній (жінки говорили «космічний Дон Жуан») Корольов Сергій Павлович

Донька С. П. Корольова Наталія Сергіївна згадує: «Саме слово Україна вимовляли в нашій родині трепетно, з великою любов'ю. Дитинство мій батько провів у Ніжині, народився він у Житомирі, мешкав у Києві, в Одесі. Перші 24 роки, майже половину свого життєвого шляху, батько провів в Україні. Він дуже її любив. Полюбляв українські пісні, українську мову. Це точно. „Дивлюсь я на небо“, „Реве та стогне Дніпр широкий“ — улюблені пісні бабусі й батька».
Пісня «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» стала однією із спонук, які привели майбутнього основоположника практичної світової космонавтики до зацікавлення космосом. Коли Корольов запустив ракету з першим українським космонавтом Павлом Поповичем, той заспівав з космосу для головного конструктора його улюблену пісню «Дивлюсь я на небо…»


Взято тут

Originally posted by lluvia_ol at Корифей української культури. Василь Кричевський.

Originally posted by yes1111 at Просвітлої дороги свічка чорна ...

«Я - дитя першої любові», — писав поет. Володи́мир Сосю́ра народився 6 січня 1898 у м. Дебальцеве. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Поет пишався, що предки батька з французів на прізвище де Соссюр — дід так і підписувався. У роду матері – Антоніни Дмитрівни – були євреї, українці, серби, її дівоче прізвище угорське — Локотош. Природа наділила Володю дивним сприйняттям світу. Рано, ще до школи, відчув магію любові — «солодке й страшне захоплення». Закохувався часто.



Двадцятилітнім Сосюра вступив до гайдамацького полку УНР. Тоді на Донбасі більшовики та червоногвардійці були всім чужі, як і німці. Хлопці-шахтарі записувалися в козаки. «Ми пройшли золотими ланами, крізь огонь і синяву пройшли, та навіки, навіки за нами – оселедець, погони та шлик». Пізніше В Сосюра згадував, як вони з Євгеном Маланюком крали яблука в саду у Петлюри. Усю війну Володька був закоханий у молоду синьооку польку Констанцію, за яку козак-суперник мало не зарубав Сосюру. За ту війну він двічі міг бути зарубаний і двічі розстріляний: і денікінцями, і більшовиками. Сам Сосюра перейшов до більшовиків у 1-й Чорноморський полк Червоної Армії 1920-го в Одесі. Полк ходив під синьо-жовтим прапором — тоді більшовики ще боялися українців.
( Read more... )

«Бути українцем — це коштовне діло. Того вчило нас життя на Рідній землі, про це пересвідчуємося й на кожному кроці тут — на чужині. За приналежність до української нації доводиться весь час платити кров'ю й посиленим трудом… Я гордий тим, що звуся українцем! – повторював художник зі світовим ім’ям Микола Бідняк.










28 грудня 2000 року у Львові невиліковна хвороба забрала життя великого митця, який зробив для України більше, аніж вона для нього.
                                             
Микола Бідняк побачив світ 1 лютого 1930 р. у Канаді (м. Торонто). Сім’я мала достаток, діти – здоровий генотип, адже батько українець, а мати – фінка. Миколі легко давалися мови, мав великий хист до гри на скрипці. Та батько марив Україною, поверненням; він за десять років чужини назбирав кошти, щоб вдома не бути бідним. Вони повернулися на Буковину, у село біля Чернівців. І тут таланти хлопчика розквітли, сусіди заговорили про юного генія. Втім, доля кинула чорний серпанок. «Визволителі» краю, яких зустрічали хлібом-сіллю, виявилися хижими людоловами, від яких важко було врятуватися. У 1940 р., сім'я подалася на Захід, вони вирвалися з радянського раю, але багатьом членам родини не вдалося уникнути Сибіру.

Originally posted by lluvia_ol at Тяжкий шлях у майбутнє. Ольга Богомолець.

Геніальну українку із слов`янським чаром визнавала Європа, а тепер - ми.
А починалося все серед розкішної природи у білосніжному палаці з мармуровими колонами на Полтавщині на бучному весіллі. Красива й багата Марія Бабаніна виходила заміж за сина-одинака генерала Башкирцева - Костянтина. Їй 21, йому - 26, під вінець їх привело кохання. На цьому б поставити крапку, бо казки закінчуються саме так, а далі... починається життя. Доволі швидко сімейна ідилія надокучила Башкирцеву. Йому муляло сімейне ярмо, підрізало крила, невтомні у амурних зальотах, тому він натхненно й афішовано стрибав у гречку. Зрештою, через два роки молода дружина втекла до батьків разом із тримісячною Марійкою від жорстокого й ласолюбного чоловіка. Старшенького Павлуся довелося залишити у батька.
( Read more... )