В'ячеслав Чорновіл

[lluvia_ol]

Натомились твої воли,
Що тягли нас усіх з неволі...
То не пута їх підвели,
Чорна воленька, Чорноволе!
То не вітер їх зупинив,
Надто дужі були і вперті!
Колесовані без вини
вантажівкою зерен смерті...
Тільки зойкнули: не каліч!
Гострий біль полетів чаїно...
Розчахнулася чорна ніч.
Де воли твої, Україно?
Ще переорем негаразди долі.
Розквітнуть ниви колосом добра.
І Україна буде, Чорноволе!!!
Яку так тяжко першим ти орав.
Галина Хмільовська

25 березня 1999 р. загинув В'ячеслав Чорновіл, Герой України (посмертно).

24 грудня 1937 року у с. Єрки Звенигородського району Черкаської області в сім`ї вчителів прийшов у світ В`ячеслав Чорновіл. Живучи поряд із Шевченковим селом, Славко захопився Кобзарем, вивчив усю книгу напам`ять. І пізніше я чула прекрасне декламування Чорноволом поезії Тараса «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні...», поеми Сосюри «Мазепа», «Третя рота». З золотою медаллю закінчив школу. Далі був Київ. «Хто мене вчив? Справжня журналістика - це все-таки від Бога. Я закінчив факультет журналістики, але така нас інтелектуальна вбогість вчила. Правда, були Матвій Шестопал, був Павло Федченко, які щось нам давали.» Червоно дипломний випускник поступив до аспірантури Київського університету.

З 1960 року у подружжі з Брунець І.Н; з 1963-го Чорновіл одружився з Антонів, від якої народився син Тарас.
Склав кандидатський мінімум, готувався до захисту дисертації з теми: «Борис Грінченко як журналіст, публіцист і громадський діяч». Одним із перших згадав заборонених наших класиків. Щоб утримати сім`ю, працював у редакції газети ЦК ЛКСМУ «Молода гвардія». 1 червня 1964 року народився Тарас Чорновіл.

8 серпня 1965 року у карпатському селі Шешорах відбувся перший мітинг В`ячеслава Чорновола. Мешканці села замовили пам`ятник Шевченку у Івана Гончара. Майстер погодився на замовлення, але грошей за роботу не взяв (тільки за матеріал сплатили селяни). Коли ж постала висока могила, скликали людей на мітинг. Академік Білодід сигналізував куди треба, що гуцулами готується крамола, тому всі підходи до села перекрили. Через блокаду В`ячеслав Максимович потрапив у машині першого секретаря Коломийського райкому партії. Виступ Чорновола буквально заворожив усіх присутніх і паралізував стражів порядку. Коли охорона оговталася, гуцули не розбіглися, вони утворили живу стіну і не пропустили карателів. Живий коридор провів запального промовця у безпечне місце.
У серпні 1965 р. стався перший покос інтелігенції. Шквал арештів окошився на Івана Світличного, Михайла Осадчого, Опанаса Заливаху. 4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» відбулася прем`єра кінофільму Параджанова «Тіні забутих предків». До аудиторії звернувся Іван Дзюба з повідомленням про таємні арешти молодої інтелігенції, оголосив прізвища заґратованих. Присутні офіційні особи розгубилися, але виступ підтримав Чорновіл, кинувши до залу: «Хто проти тиранії - встаньте!». Частина присутніх піднялася з місць. Після демонстрації фільму заклик до протесту підтримав Василь Стус.

Реакція влади була миттєвою: Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь»; В`ячеславу Чорноволу за «політичне хуліганство» оголосили сувору комсомольську догану і запропонували подати заяву про звільнення з роботи в газеті «Молода гвардія», тоді ж він «вилетів» із аспірантури; Василя Стуса відрахували з аспірантури Академії Наук.
В`ячеслав Максимович говорив: «Це був той самий приступ принциповості - якщо не я, то хто ж? Так мене дуже давно штовхнули у політику». Переїхав на Галичину старшим редактором передач для молоді на львівському телебаченні. У Львові тоді почалася серія закритих судів. У лютому 1966 року Чорновіл був викликаний свідком на суд проти братів Горинів, Опанаса Заливахи. В`ячеслав Чорновіл заявив, що закон УРСР не передбачає закритих судів, тому участі у протизаконній справі брати не буде. Після цього вручив квіти підсудним. Суд прийняв рішення випровадити Чорновола із зали засідань і виніс окрему ухвалу про притягнення В`ячеслава Чорновола до відповідальності як хулігана. Так Чорновіл одержав свої перші три місяці ув`язнення. Тоді він вперше лишився роботи журналіста, влаштувався у Львівському відділі охорони природи. 1967 року в Парижі вийшла друком книга «Лихо з розуму або портрети 20 злочинців». Це була біла книга сторостерзаної України. Вільний світ був вражений долями молодих українських інтелігентів, які відстоюють свою національну гідність. Книга була удостоєна премії міжнародного Пен-клубу. Львівський суд розцінив роботу автора інакше: за ст. 87-1 (наклепницька діяльність на радянський суспільний лад) гонорар - 3 роки концтабору. На початку 1968 року у лікарні львівської тюрми Чорновіл був оперований і переведений до Вінницької області. В лютому 1969 року звільнений за амністією повернувся до Львова, працював робітником товарної станції.

Тоді й почав Чорновіл нелегальне видання журналу «Український вісник» 1970-1972 рр. вийшло 6 випусків журналу, де була інформація про порушення свободи слова, прав особи й нації, про судові репресії в Україні, справжнє становище політичних в`язнів у таборах. І на сьогодні п`ятий випуск вісника зберігається десь в КДБ, бо він за кордон не попав, а у нас десь пропав.
У ніч з 12 на 13 січні 1972 року - арешт. Та Чорновіл не бажав ні каятися, ні перевиховуватися, тому КДБ пробувало різні методи: це була трагічна загибель дружини. Одержав романтик революції за ст.62-1, 6 років суворих таборів і три роки заслання. Але й у Мордовських таборах зеківський генерал не складав зброї, вів боротьбу за статус політичного в`язня (його підтримав один Василь Романюк, митрополит Володимир). Це означало відкритий конфлікт із таборовим начальством і шквал покарань впав на бунтівника. На основі документів, спогадів В`ячеслав Максимович написав у таборі книгу «Тільки один рік», зумів пронести цей твір на волю, передати за кордон, але подальша доля книги (хорошої на думку автора) невідома.
1978 року одружився з Атеною Пашко (Волицькою).

1980-го Олімпійського була дана вказівка нейтралізувати найбільш небезпечних для влади націоналістів за ганебними статтями. Була проведена диверсія проти дітей політв`язнів. Я розмовляла з В`ячеславом Максимовичем про випадок із його останнім ув`язненням у Якутії. Оскільки освічених людей краю бракувало, то пан В`ячеслав виконував обов`язки економіста при райкомі. Вони приїхали до маленького дерев`яного готелю у Мирному. У ресторані до них підійшла жінка, назвалася Тетяною, сказала, що скучила за Україною й рада бачити земляка. Увечорі вона зайшла до номера Чорновола із пляшкою вина. Поки В`ячеслав Максимович ходив за склянками, жінка розірвала на собі одяг і почала ґвалт. На її зойки миттєво унадилося двоє міліціонерів. З`ясувалося, що Тетяна - дочка військового аташе полковника Вадима Блохіна, прибула із Ашхабада до Мирного начебто в пошуках праці, а «нехороший» Чорновіл хотів її зґвалтувати. 26 травня 1980 року за ст.15-117-1 КК РРФСР Чорновіл одержав ще 5 років таборів. Після звільнення з 1985 р. працював у Львові кочегаром.

Сьомий номер свого «Українського вісника» Чорновіл почав відкритим листом до Михайла Горбачова. Незабаром навколо часопису згуртувалися люди, які утворили Українську Гельсінкську спілку. В`ячеслав Максимович мріяв про таку передпартію, був ініціатором створення УГС. Щоб збудити громадську думку, почали випуск газет. Чорновіл їздив до Вільнюса, Риги, де друкували часописи й переправляли через Білорусь.

29 листопада 1989 р. із берегів розстріляних світів у долоні рідної землі поверталися побратими В`ячеслава Максимовича Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса Тихий. Перепохованням займався Чорновіл.
22 січня наступного року В`ячеславу Максимовичу удалося зібрати більше двох мільйонів українців у живий ланцюг. Із свічками й забороненими тоді прапорами стояли ми від Ніжина -до Крут - Києва - Львова - Івано-Франківська. Того ж року було 500-річчя козацтва. Пам`ятаю, як українці планети босоніж ступали на землю Хортиці. Як лунали над Дніпром пристрасні слова Чорновола!.
1990 року кочегар Чорновіл став першим головою Львівської обласної ради і увійшов у історію як перший антикомуніст, який очолив радянську владу в цілій області за часів комуністичного правління СРСР. Ще існували органи обкому партії «Вільна Україна», «Львівська правда», а Чорновіл придумав назву нової газети «За вільну Україну». Його газета пішла по всій Україні, бо мала наклад у півмільйона примірників. Того ж 1990 Чорновіл - депутат ВР, а це вже суцільна публіцистика. Уже вся Україна знала цього худорлявого непосиду, його м`які, лагідні вуса, очі... Вся держава стежила за дискусіями між Чорноволом і Кравчуком про тризуб, прапор, майбутній устрій України. Його надтріснутий голос ловили з радіо в усіх куточках України. Потім у Запоріжжі була «Червона рута», виступ В`ячеслава Чорновола на стадіоні. А далі - президентський марафон. Скільки разів ми мали змогу зустрічатися й запросто спілкуватися з унікальним українцем!
1995 довелося Чорноволові відвойовувати місце вічного спочинку біля Святої Софії для свого таборового побратима митрополита Володимира. Незабаром він видав страшний документ - книгу «Чорний вівторок». 1996 - одержав Шевченківську премію за книгу «Лихо з розуму». Нарешті було видано «Час/ Time» - кращу аналітичну газету України.

Сьогодні немає кому вірити. Немає на кого дивитися захопленими очима. Немає за ким іти.

Але В`ячеслав Чорновіл залишив нам молитву: «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні - МАЮЧИ, щоб не довелося гірко любити ВТРАТИВШИ. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».