Записки зі змістом та без...

Не смотря на угрозы и террор люди приходят помолиться за Украину.

Хочу розповісти про одного чудового хлопця, у якого немає рідних, кухаря майдану Сергія Железняка, який сам надає перевагу молоку з випічкою. Хлопця, який одразу після складної операції на три години зник з лікарні, щоб вистригти гарну українську джуру; який вправно грає у шахи; який знає львівських анекдотів більше ніж усі львів'яни разом узяті; який не вміє падати духом."

Записано зі слів Сергія..

"Слава Україні!
Я львів’янин, маю 32 роки, звати – Железняк Сергій Сергійович. Нині перебуваю у лікарні швидкої допомоги на Братиславській, 3А з вогнепальним пораненням лівого стегна.
Першого ж дня у лікарні мене прийшли навідати дівчата-волонтери, принесли чай з канапками. Сказав: «Дайте трішки одужати – буду усіх тут годувати». Розсміялись.
А я не жартував. Таке вже моє призначення у нашій революції – бути головним кухарем Євромайдану. На кулінарному ділі знаюся добре – готував усім солдатам коли служав у армії в Тернополі. Потім у 2007 два роки поспіль виконував ті ж обов’язки вже будучи військовим у Лівані.
На Майдан прибув у грудні, причин пояснювати не буду – нехай пояснюють ті, кого там не було. Виконував свій громадянський обов’язок. Спочатку був звичайним волонтером, а вже за кілька днів став головним кухарем Майдану. Разом з командою Жовтневого палацу у пік протесту готували на 6 тисяч чоловік щодня.
Намагалися, щоб було смачно, щоб у повстанців не виникало бажання втікти додому поїсти. Один чоловік казав, що відправить свою дружину до нас на кухню – може навчиться готувати.
18 лютого я пішов заносити побратимам з Криму медикаменти та банки для протигазів. Раптом ворог оточив, усіх почали тіснити у бік Будинку офіцерів. Під ноги полетіли гранати, праворуч стріляли з пістолетів, ліворуч – вправно працювали з АК-47, у спину летіли травматичні кулі. Навколо падали люди, немов налиті свинцем. Знайомий хлопчина, ще зовсім юний, отримав кулю в лоб, а йому б ще їсти життя ложками.
Я кинувся під відкритий вогонь виносити поранених – поруч був польовий шпиталь. Різкий біль пронизав ногу – за мить несли вже мене. Перша думка, яка промайнула у голові: «Скоро час обіду. Хлопці виснажені, втомлені – голодними залишаться!».
З рідні маю двох дітей 8 років, які живуть з дружиною і мабуть навіть не знають де я. Самотнім себе не відчуваю – постійно перевідують люди з майдану, знайшов справжніх друзів, які вже встигли пізнатися у біді, родину, об’єднану спільною ідеєю та справжнє кохання.
Після одужання планую повернутися назад на Майдан, а коли буде здобута повна перемога – створю сім’ю та відкрию власну кнайпу «На майдані». Подаватиму там кашу з м’ясом, частуватиму канапками з салом, щоб кожен відвідувач, якому колись пощастило бути на українській революції міг заплющити очі і повернутися туди, де не було багатих і бідних, старих і молодих, євреїв, росіян, українців, де хлопці грали на фортепіано, а дівчата розливали коктейлі Молотова, де усі були єдиним цілим, де очі палали вогнем, а серця ритмічно співали «Ще не вмерла Україна»."

Лікарі називають стан здоров'я Сергія незадовільним, рана загоюється проблематично, кажуть, що можливо залишиться інвалідом. А він живіший за будь-кого, мріє про сім'ю, на майдані зустрів кохання, та це вже зовсім інша історія.

Прохання усіх небайдужих підтримати Героя матеріально!
Кошти надсилати на карту Приватбанку 5211 5374 2812 3553 (Железняк Сергій Сергійович) або приносити особисто в палату №911А лікарні БСП (вул. Братиславська, 3А).

Репортаж із київського фітнес-клубу, який перетворився на хостел і госпіталь для революціонерів.

До "місць масового поселення учасників Майдану" революційне безконтрольне піднесення не долинає. Там не чути вибухів із Грушевського і гасел зі сцени, немає інтернету, "Громадського телебачення" і зображень загиблих і покалічених.

Люди приходять туди, і там, як дбайливі дружини, зустрічають їх страхи, запитання без відповідей і волонтери медичної служби Майдану. Щоби не надто активно взаємодіяти з двома першими, люди швидко лягають спати.

Я – волонтер-немедик при волонтері-медику, їдемо на нічне чергування в фітнес-центр неподалік вокзалу, куди на ніч за перепустками чи навіть без них можуть прийти люди, які приїхали з інших міст на Майдан. Зігрітися, сходити в душ, поїсти, отримати медичну допомогу і виспатися на матах, вкрившись спальниками й обклавшись килимками для йоги.

Напарника-медика я зустрічаю біля метро на машині, від чого він у захваті, каже: ви ще й зранку до метро мене підвезете? На вигляд волонтерові-медику Саші років 15, а насправді – 23, й останні три роки він працює фельдшером на Швидкій першої підстанції. Це кардіореанімація.

Поки ми їдемо до місця роботи, він встигає розповісти про те, як важко влаштуватися на роботу саме в реанімацію і що не має такого чергування, коли ніхто не помирає в нього на руках. Я розпитую його, чи на "швидкій" вистачає препаратів, а в цей час проганяю від себе думку про робочий день, котрий полягає в тому, щоби якомога менше людей померло в тебе на руках, хоча про те, щоби не помер ніхто, все одно не йдеться.

Практично робота мрії.
( Read more... )

Від користувача Borys Filatov

Сегодня говорил с мамой мальчонки, которому на Грушевского гранатой оторвало кисть. Подробности опустим. Скажу лишь одно, в атмосфере тотального ужаса происходящего, после сообщений о смертях и пытках, наши люди о нем помнят!

Короче, я решил полностью оплатить парню лечение в Германии. Я никогда не считал правильным рассказывать о своей благотворительности. Для меня неприемлема сама мысль пиара на чужом горе.

Но сейчас я намеренно хочу дать пример действия. Не розовых соплей в пользу "несчастных жертв режима", а конкретной суммы за сотню тысяч гривен.

Чтобы правда победила, мы должны прийти к каждому избитому и покалеченному. Каждый из нас, буквально каждый, обязан хоть что-то, но сделать людям, пострадавшим в этом аду.

Знайте, ссылаясь внутри себя на трудности, проблемы, отсутствие денег - вы превращаете себя в скота. У каждого из нас имеется то, что можно отдать ближнему.

Перестаньте помогать церкви. Откажитесь от нового смартфона. Не идите лишний раз в кафе. В конце концов, снимите с руки часы и сдайте их в ломбард.

Я сразу прошу заткнутся виртуальных героев, отставных козы барабанщиков, умников клавиатуры и прочую шваль, которым легко рассуждать у мониторов о чужих поступках, считать чужие деньги и лезть своими грязными руками в чужие души.

Просто сделайте хотя бы что-то.
Вам зачтется.

Роман Сеник помер. Два прицільні постріли - у груди і плече, від чого втратив багато крові і руку. Лікарі три дня боролись за життя 45-річного чоловіка зі Львівщини. Вічна слава Герою!

Originally posted by uka_didych at Люди майдану

З центру крові повідомляють, що по вчоранішній об'яві, про кров для пораненого Сеніка Роми, було зібрано 42 літра крові!