...

Jul. 16th, 2014 11:27 pm
lluvia_ol: (1)
Мій маленький білявий метелику Авелю, Авелю -
камуфляж і кевларова майка,
на шиї Калашников -
дев'ятнадцяте літо про себе війною нагадує
і душа твоя плаче
ягням перед вовчою пащею.

Ти зростав під скрипіння смерек і сопілку Чугайстрову,
у навушниках гусли шліфовані рифи "Led Zeppelin".
В колискову зі скрипковим соло Вівальді під тайстрою
запліталися світло і темрява
з літом і дембелем.

Мій маленький білявий метелику Авелю, Авелю,
Дон Кіхоти колись з вітряками до смерті набавились.
Недалеко від яблуні яблуко Каїна падає,
прирікаючи землю
на ще один постапокаліпсис.

Ми пліч-о-пліч з тобою ламали це пекло на камені,
пам'ятаєш іфрита на сходах останньої станції?
І нехай це до болю неправильно,
Каїна згадую...
Як він там,
межи тими,
кого називає повстанцями?

Мій маленький білявий метелику Авелю, Авелю -
пістолети за поясом,
бронежилет і Калашников -
дев'ятнадцяте літо на голову карою падає
і збиває слова,
що, мов яблука,
в хаосі важчають.

Автор: Іолана Тимочко

...

May. 22nd, 2014 05:52 pm
lluvia_ol: (1)
І кожен день – романтика в природі:
пахучий вітер землю обважнілу
цілує пелюстками чистотілу,
ввіряючи безсмертну їй любов.
І кожен день – трагедія народу:
кривава мла, весна з обличчям смерті.
Дають сади пташину арієту
під поховальні дзвони із церков.

І світ – як дим від полум’я зі Сходу,
з клеймом війни і чорними очима.
Женуть вітри синющі хмари з Криму,
затьмарюючи сонячний альков.
І світ, як лід, ненависний і гордий,
краде життя із голодом вампіра.
Роздерту плоть гуманності і віри
зросила густо українська кров.

(с)Ірина Саковець

lluvia_ol: (1)
Це і є життя –
її серцебиття,
її медичні картки,
її проїзні квитки,
кожна з її речей,
фарба довкола очей,
час, який минає,
коли вона засинає.

Це й була боротьба –
чорна скашна труба,
братні хрипкі баси,
вимотані голоси,
вересневі міста,
вся її гіркота,
терпкість, яка зникає,
коли вона замовкає.

Коли стирає листи,
залишає пости,
падає в ліжко своє.
Коли усе, що є:
подорожні мішки,
бібліотечні книжки,
бите армійське взуття –
це і є життя,

коли застуда стара,
коли вона завмира,
і говорить, стривай,
давай пізніше, давай
іншим разом, бери
випалені прапори,
які я сама несу,
в нас ще стільки часу.

В неї місяць в руці,
змії в рюкзаці,
співи в голові –
злагоджені,
хорові.

Сергій Жадан

:)

May. 12th, 2014 05:23 pm
lluvia_ol: (6)

Andrij Bondar


Всім на світі настане кінець, фініта,
Герру, серу, добродію, пану й товаришу.
Бородата прийде й до Кремля Кончіта,
З неопалимою візиткою Яроша.

lluvia_ol: (6)
За повідомленням російського РІА «Новості», дельфінів захопленого окупантами Севастопольского дельфінарію будуть тренувати для виконання бойових завдань Військово-морського флоту Російської Федерації…



Реальність, немовби обдовбаний фільм,
Свідомість новинами сапа –
Що нібито наш український дельфін
Служитиме клятим кацапам.

Що ніби віднині не милі йому
Вишневі садки й полонини,
Що мріє дельфін про московську тюрму
І радо за неї загине!

Стривайте, облудні подножки Москви,
Породження угра та фіна!
Вам мало, що слоника змучили ви?
Тепер узялись за дельфіна?

Затямте, на лобі собі запишіть,
Підступні зелені хлоп’ята:
Ніколи в безсмертній дельфіна душі
Не буде любові до ката!

Дельфін присягав не убивцям брудним –
Тризуб у душі його квітне!
І прапор – із моря та сонця над ним –
Петлюрівський, жовто-блакитний!

Коли із глибин щось свистить та реве,
Ще й вереск рипучий долинув –
Це він, український морський соловей,
Співає пісні про калину.

Дельфіну відомі й рядки «Кобзаря»,
Й думки із книжок захалявних.
Кохається він у південних морях
З ким хоче – та не з москалями!

Тож як не старайтесь, кремлівські кати,
Нема вам чого тут ловити:
Дельфіну не треба яєць золотих
І срібла палат грановитих!

Його не злякати свавіллям лихим,
Арештом, судом та етапом –
Ніколи, НІКОЛИ вкраїнський дельфін
Не піде служити кацапам!

(с) Юрко Космина

lluvia_ol: (6)
Originally posted by [livejournal.com profile] anel_brate at свою Україну любіть..

Колись давно, Шевченко написав.




lluvia_ol: (6)
"Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю."

***

Mar. 8th, 2014 12:33 pm
lluvia_ol: (6)
Никогда мы не будем братьями
ни по родине, ни по матери.
Духа нет у вас быть свободными –
нам не стать с вами даже сводными.

Вы себя окрестили «старшими» -
нам бы младшими, да не вашими.
Вас так много, а, жаль, безликие.

Вы огромные, мы – великие.
А вы жмете… вы всё маетесь,
своей завистью вы подавитесь.

Воля - слово вам незнакомое,
вы все с детства в цепи закованы.
У вас дома «молчанье – золото»,
а у нас жгут коктейли Молотова.

Да, у нас в сердце кровь горячая,
что ж вы нам за «родня» незрячая?
А у нас всех глаза бесстрашные,
без оружия мы опасные.

Повзрослели и стали смелыми
все у снайперов под прицелами.
Нас каты на колени ставили –
мы восстали и всё исправили.

И зря прячутся крысы, молятся –
они кровью своей умоются.
Вам шлют новые указания –
а у нас тут огни восстания.

У вас Царь, у нас - Демократия.
Никогда мы не будем братьями.

Анастасия Дмитрук

...

Mar. 6th, 2014 02:01 am
lluvia_ol: (6)
Потемніла блакить, і здригнулась холодна ялина,
розпинаючи глицею тіло землі, потонув
у сухому безчассі перебіг німої хвилини
від півтіні, півслова, півдумки лише про війну.

Хай дитячі страхѝ залишаються в лоні ілюзій –
ти за спокій країни і долю її помоливсь,
щоб не вийшли народи із рангу віддалених друзів,
не бродили світами з клеймом безнадійних убивць?

Може, скажуть – наївно, та я у жорстокість не вірю:
двадцять перше століття – століття надбань, а не втрат.
Все минеться – ітимуть дорогою вічного миру
діти наших дітей від Уралу аж ген до Карпат.

Потемніла блакить… Голосів розтривожені ноти…
Перелякані вулиці… Сонце в долонях печалі…–
Перші проблиски світла за сіро-блідим горизонтом,
вічне сяяння віри на жовто-блакитній землі.

Ірина Саковець.

lluvia_ol: (6)
Коли над будинками хижо крячуть ворони,
А твоє дихання втретє збито від вибухів.
Ти в сотні четвертій майданної охорони,
В списку вибулих.

Коли ні зима, ні весна, все ж не зважаться,
Забрати собі з потрохами усе місто,
Ти будеш гуляти у светрі, нехай сказяться,
А зрештою, що заборонено екстремістам?

На тобі маленька стрічечка, синьо-жовта,
При тобі змовкають на вулицях "мірниє граждані".
У тебе на них реакція від зворотнього:
Милі "ряжені".

Ти знаєш, що, за майданом, ти - хибкий гість,
А ти, мов навмисне, в очах все страхи шукаєш.
Не варто боятися, люди, він - екстриміст,
Нагрійте чаю.

Олеся Венгринович

knDQHorkySI

lluvia_ol: (6)
дивлюсь і серце болем тренька
і з горя хочеться завить,
бідося, шо ж воно одненьке
сидить (с)

1653909_583218895103690_1378785987_n

lluvia_ol: (...)
Originally posted by [livejournal.com profile] friday_ptaha at ми іще на свободі, значить у нас є призначення
***
ми іще на свободі, значить у нас є призначення
піклуватися про поранених, ходити в СІЗО на побачення
будувати у середмісті довгу лінію оборони
передавати теплий одяг, хороші вісті,
дошки і металеві щити з промзони
ми з тобою і так вже помічені
у наплічнику каска, респіратор, аптечка
у кишені ховаю синьо-жовту стрічку
бо ходити із нею вулицями небезпечно
декільком друзям твоїм, поетам, по місяці два арешту
на сході провладні газети, як завше, сумлінно брешуть
вітри у такій ситуації дмуть тільки з північного сходу
хлопці говорять по рації, далі - немає ходу
прорвемось! - кажуть обидва, ходимо тільки разом
навіть якщо там беркут нас поливає газом
вранці усе буденно: люди, метро, робота
ввечері ми - таємна і невловима сотня
уранці шлеш есемеску: все буде добре, мамо
не плач, не дивись новини, ліпше займись харчами
тут хлопців багато, січень, треба борщу і чаю
хлопці на барикадах, священик їх причащає
плями червоні й чорні - це на снігу кров і сажа
ми ж переможемо, правда? ми - переможемо, правда.
ми пройшли пункт неповернення і не зійдемо уже з дороги
ми змінились назавжди, ми стали молитися Богу
25.01.2014

Іванна Кобєлєва


lluvia_ol: (3)
Так захотілось простору
і щоб ніяких травм
І чогось такого простого
як проростання трав
І чогось такого дивного
як музика
без блазенств
І слова
хоча б єдиного!
що має безсметрний сенс


Ліна Костенко


lluvia_ol: (3)
25 грудня 1845 р. у Переяславі важко хворий Тарас Шевченко написав “Заповіт”.
У листопаді 1845 р. Шевченко працював у Археографічній комісії і мусив весь час роз'їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Погода видалася мокрою, холодною. Вранці поет виїхав із села В'юнище в Андруші, в дорозі змок до нитки, а надвечір повернувся до В'юнища зовсім хворим і зліг у чужій хаті серед чужих людей.
Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.
На Різдво Тарас Григорович лежав, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки:
«Як умру, то поховайте…»
На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу, і через два тижні поет вже вирушив у путь на Чернігівщину, а «Заповіт» пішов у люди: потрапив він на сторінки невеликої збірки «Новые стихотворения Пушкина і Шевченки», що була надрукована у Лейпцігу 1859 року.

Взято тут

lluvia_ol: (3)
Oleg Vitvitskyy
6 годин(-и) тому

Зима така тринадцята, з колючими морозами,
Та ти на це, мій Ангеле, сьогодні не зважай, -
Бо десь за перелазами, бо десь за перелогами
В свою щорічну подорож рушає Миколай.
Як солодко чекається гостинців під подушкою,
Але у час святковості назавжди ти затям, -
Щоб не прийшов поганий той Антипко із тітушками, -
Потрібно бути чемними і чесними всім нам.
І байдуже, що тато твій з колючою щетиною,
Що пахне незвичайно так він димом барикад, -
Бо стоїмо ми з хлопцями, що стали побратимами,
І знаємо - не ступимо ні кроку вже назад!
Цілую твоє фото я губами перестиглими,
Всміхаєшся до мене ти у вранішній імлі, -
Ще свого Миколая ми разом зустріти встигнемо
На кращій, на оновленій і звільненій землі!
Тато Олег, 14.12.2013, Київ, Майдан

***

Oct. 20th, 2013 08:46 pm
lluvia_ol: (3)
ця ніч нескінченна це ліжко не ширше ніж лезо
на чатах стоять вартові спорожнілих пляшок
на кожне «я знаю» знайдеться своя антитеза
на кожного янгола – свій призабутий грішок

послухай давай-но поділимо місто по-чесному
тобі – всі рок-клуби мені - всі стріп-бари
тобі – всі готелі химери примари
мені – всі калюжі наплакані п’яними веснами

ця ніч нескінченна як сповіді п’яних коханців
я струшую попіл вишневий з твоїх підвіконь
а ти носиш персні – по десять на кожному пальці
і очі фарбуєш подібно до давніх ікон
Read more... )

***

Sep. 28th, 2013 04:37 pm
lluvia_ol: (3)
Скільки хочеш вигадуй усі оці хепппі енди
плануй наше спільне літо та мрій про море ,
в такої як я ще в дитинстві вкрали клепку
я ще тоді для щастя писала шпори...

Та ти приглянься - я ж божевільна
в очах іскряться краплинки пекла ,
ти кажеш "доля в нас буде спільна
бо ти єдина така із спектра.."

Будуєш замки для нас кремезні ,
купуєш квіти щодня й щоночі ,
наївний, шанси твої ж мізерні
купи вже краще собі тамогочі...

Мене залиш одну з божевіллям
бо ти ну ніяк вже нам не підходиш,
ми звикли бути разом, але вільні
/до кави додай трішечки соди.../

Автор: Марина Однорог

Profile

lluvia_ol: (Default)
lluvia_ol

August 2014

S M T W T F S
      1 2
34567 8 9
10 111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 21st, 2017 02:10 pm
Powered by Dreamwidth Studios