![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Потемніла блакить, і здригнулась холодна ялина,
розпинаючи глицею тіло землі, потонув
у сухому безчассі перебіг німої хвилини
від півтіні, півслова, півдумки лише про війну.
Хай дитячі страхѝ залишаються в лоні ілюзій –
ти за спокій країни і долю її помоливсь,
щоб не вийшли народи із рангу віддалених друзів,
не бродили світами з клеймом безнадійних убивць?
Може, скажуть – наївно, та я у жорстокість не вірю:
двадцять перше століття – століття надбань, а не втрат.
Все минеться – ітимуть дорогою вічного миру
діти наших дітей від Уралу аж ген до Карпат.
Потемніла блакить… Голосів розтривожені ноти…
Перелякані вулиці… Сонце в долонях печалі…–
Перші проблиски світла за сіро-блідим горизонтом,
вічне сяяння віри на жовто-блакитній землі.
Ірина Саковець.
розпинаючи глицею тіло землі, потонув
у сухому безчассі перебіг німої хвилини
від півтіні, півслова, півдумки лише про війну.
Хай дитячі страхѝ залишаються в лоні ілюзій –
ти за спокій країни і долю її помоливсь,
щоб не вийшли народи із рангу віддалених друзів,
не бродили світами з клеймом безнадійних убивць?
Може, скажуть – наївно, та я у жорстокість не вірю:
двадцять перше століття – століття надбань, а не втрат.
Все минеться – ітимуть дорогою вічного миру
діти наших дітей від Уралу аж ген до Карпат.
Потемніла блакить… Голосів розтривожені ноти…
Перелякані вулиці… Сонце в долонях печалі…–
Перші проблиски світла за сіро-блідим горизонтом,
вічне сяяння віри на жовто-блакитній землі.
Ірина Саковець.