![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lluvia_ol25 грудня 1845 р. у Переяславі важко хворий Тарас Шевченко написав “Заповіт”.
У листопаді 1845 р. Шевченко працював у Археографічній комісії і мусив весь час роз'їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Погода видалася мокрою, холодною. Вранці поет виїхав із села В'юнище в Андруші, в дорозі змок до нитки, а надвечір повернувся до В'юнища зовсім хворим і зліг у чужій хаті серед чужих людей.
Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.
На Різдво Тарас Григорович лежав, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки:
«Як умру, то поховайте…»
На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу, і через два тижні поет вже вирушив у путь на Чернігівщину, а «Заповіт» пішов у люди: потрапив він на сторінки невеликої збірки «Новые стихотворения Пушкина і Шевченки», що була надрукована у Лейпцігу 1859 року.
Взято тут
У листопаді 1845 р. Шевченко працював у Археографічній комісії і мусив весь час роз'їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Погода видалася мокрою, холодною. Вранці поет виїхав із села В'юнище в Андруші, в дорозі змок до нитки, а надвечір повернувся до В'юнища зовсім хворим і зліг у чужій хаті серед чужих людей.
Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.
На Різдво Тарас Григорович лежав, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки:
«Як умру, то поховайте…»
На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу, і через два тижні поет вже вирушив у путь на Чернігівщину, а «Заповіт» пішов у люди: потрапив він на сторінки невеликої збірки «Новые стихотворения Пушкина і Шевченки», що була надрукована у Лейпцігу 1859 року.
Взято тут
