Петро Чайковський

[lluvia_ol]

7 травня 1840 р. народився великий композитор Петро Чайковський. Походив він із українського роду Чайок. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, був родом з-під Кременчука, козацьким сотником Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран.
Його син, Петро, народжений на Полтавщині (дід композитора), під час навчання в Києво-Могилянській академії, прийняв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка. Пройшов російсько-турецьку війну та відслужив полковим лікарем, став городничим Слободського та Глазова у В'ятській губернії, а 1785 року був приписаний до дворян Казанської губернії.
Мати композитора Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, внучка французького скульптора Мішеля-Віктора Асье (Michel Victor Acier), – з французького роду.
Із 24-річного віку Петро Ілліч майже щороку по кілька місяців жив в Україні.
Петро Ілліч неодноразово відвідував Слобожанщину. Особливо йому припала до душі садиба Миколи Кондратьєва, що розташована в селі Низи поблизу Сум. Саме тут він працював над операми «Коваль Вакула», «Опричник», Другою та Третьою симфоніями, створив кілька фортепіанних п’єс та романсів. Знайомство молодого композитора з цим чудовим краєм відбулося в липні 1871 року.
У Кам’янці на Черкащині Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі».
Понад 28 років життя Чайковського пов’язані з містом над Тясмином. Тут він написав «Лебедине озеро», «Орлеанську діву», «Сплячу красуню», «Євгенія Онєгіна»... І це не повний перелік творів, над якими він працював у Кам’янці.
Про Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.
У Тростянці він написав свій перший симфонічний твір — увертюру до драми О. Островського «Гроза».
Приїхавши з Німеччини в маєток Конраді Гранкіно Полтавської губернії, – в останній рік свого життя – Чайковський писав: “Красоти Тіролю, серед яких я прожив тиждень, не дали мені й половини того задоволення, який дав краєвид безмежного степу”. Саме тут він працював над оперою “Мазепа”.
У часи жорстокого наступу імперії на українську мову Чайковський домагався постановки “Тараса Бульби” М.Лисенка українською мовою. У 1890 р. Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба».
Був одним із учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії.
Коли людина, яку Чайковський любив, загинула в солдатчині. Моральна атмосфера навколо композитора підштовхнула його випити отруту. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Коли 1926 року в рамках політики українізації з‘явилася державна опера і “Євгенія Онєгіна” було виставлено там по-українському, спеціально для участі у цих виставах учив українську мову геніальний російський тенор, 56-літній Леонід Собінов. І він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського. Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм “Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні”, і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: “О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні”. На жаль, уже давно не лунають опери Петра Ілліча Чайковського на українських сценах українською мовою. (с) Ганна Черкаська