lluvia_ol

Дуже багато роботи.
Проектів.
Мирних.
Потрібно мати можливість допомагати.
А я не можу.
Згадую ніч на 20-те.
Я ніколи раніше не бачила навкруги стільки красивих чоловіків.
Красивих внутрішньою силою, розумом, духом.
Серед них зовсім не було страшно.
Шахтар з Луганська розповідав про технологію добування вугілля.
Брати-підприємці розповідали про бізнес, який починав ще їх батько.
Поряд стояв сивочолий пенсіонер-киянин з черенком від лопати і розмовляв по телефону:
- Не хвилюйся, я одягнув стару куртку.
- Не хвилюйся, я в теплій шапці і рукавицях.
- Не хвилюйся, все буде добре, я тут не один.
Лунали поодинокі вибухи.
Уявити собі не могла, що гранати це так… голосно…
З барикад дзвонив племінник і розповідав, що на передовій поки що все спокійно і вони дивляться кіно про беркут. З якого боку не уточнив – чи з боку Інститутської чи з екрану.
По Хрещатику в бік барикад квадрацикл тягнув зв’язку шин.
Люди як мурашки через натовп підносили на передову мішки з бруківкою, чай, бутерброди.
Чоловік в яскраво-червоній куртці, без каски і захисту ніс хлопцям ящик з печивом.
Йшов дощ.
На мостику над Інститутською через дим було видно три одинокі фігури беркуту.
До лікарів в КГА підводили поранених.
Я сиділа в мед.пункті з диким головним болем, туди мене відправили хлопці, мені було соромно, тут поранені, а я…
Лікар мене оглянув, зміряв тиск, хоча мені була потрібна лише таблетка цитрамону…
За сусіднім столом втрачав свідомість боєць…
«Бойова готовність» крикнув хтось і за мить цей вулик перетворився в армію.
Це відчуття не передати.
Ти натягуєш фіолетову велосипедну каску і розумієш, що якщо тебе зараз вб’ють, то вигляд твій буде як мінімум комічний.
Дуже жалкую, що залишила її на Майдані.
…
Сьогодні почали запрошувати в різні громадські організації.
Мирні проекти.
А в мене ще досі шина в багажнику.

Fotor0224233648