Пропагандою по мармизі або не вір упирю. Майдан

Originally posted by alex_shutyuk at Пропагандою по мармизі або не вір упирю. Майдан

Originally posted by forko at Пропагандою по мармизі або не вір упирю. Майдан

Originally posted by semesyuk at Пропагандою по мармизі або не вір упирю. Майдан

Дорогі громадяни новоспеченої країни!

Це суттєве зауваження адресоване тим з вас, хто по своїй душевній вразливості легко піддається на знайому вудочку – пропаганду з упирятника.

Зараз почався потужний злив потоку депресивної інформації та тужливих припущень стосовно Майдану. Про постійні помилки опозиції, про кепські перспективи, про “нас опять прєдалі, как всєгда”, про “пєрєдавят по одному”, “вони не знають, що робити далі”, і таке інше. Ллється цей струмінь з великих джерел та маленьких джерелець, і це є цілком впізнаваний почерк наших цивілізаційних конкурентів з Таможеносоюзії і підлеглого їй рідного упирятника.

( Read more... )

Козацький куліш та борщ на Майдані

Originally posted by jarkokozak at Козацький куліш та борщ на Майдані

Дорогі друзі, якщо маєте бажання, час і можливість допомогти Майдану, то я вас є чудова нагода зробити це красиво і з користю для себе (маю на увазі опанування суміжної професії кашовара).
Вже третій день на Майдані цілодобово варять куліш, борщ та інші страви козаки львівського та київського козацького куренів, а допомогу надають всі охочі - кияни та приїжджі. Вдалося організувати збір і закупівлю продуктів, принаймні зараз маємо заготовки на день вперед.
Але катастрофічно не вистачає робочих рук!!!

Потрібні волонтери, які допомогли б носити воду й дрова, нарізати продукти, подавати посуд, роздавати гарячі страви. Адже видати за раз до тисячі порцій борщу чи кулешу - непроста справа, тут одночасно задіяні п'ять - вісім осіб. А працюємо в три зміни.
Отож чекаємо вас на Майдані, зліва від колони (див. фото нижче).
Також публікую список необхідних продуктів:
м'ясо (свинина, курятина без кісток)
гриби (шампіньйони)
цибуля й морква (почищені, порізані)
картопля (чищена)
сало, олія
зелень (бажано порізана)

Приготування кулішу і борщу, фото freckle06
( переглянути )

Лист діду морозу

Пам’ятаєте снігопади в березні цього року? Снігопати, які поглинули майже всю Україну. Пам’ятаєте як люди замерзали на трасах і в передмістях? Як зупинився Київ, як рятували замерзаючих на трасі жирафів, які їхали десь із Чехії? Пам’ятаєте як мобілізувався тоді Київ, як волонтери рятували зі сніжних заметів автобус з дітьми і легкові автівки по всьому місту?

Тоді ми теж були самі проти стихії і ми її перемогли.

Дорогий дідусь, на новий рік я хочу, щоб моя країна стала схожою на той засніжений Київ, а краще на Майдан. Країною з такою неймовірною атмосферою єднання і взаємодопомоги. Країною, яку охороняють справжні чоловіки. Країною, де ми ставимось один до одного з повагою незалежно від політичних поглядів і вірувань, адже є дещо важливіше. Країною де на вулицях посміхаються люди. Країною в якій лікар тому, що хоче лікувати, священник тому, що хоче нести добро, а журналіст тому, що вірить в правду. Країною, де не страшно народжувати дітей.

Тихою, сонячною і спокійною країною з найкрасивішими жінками.

А ще, я хочу подякувати Януковичу, що дав можливість нам відчути те все.

Інтернет-провайдер "Беркуту" компанія "Бровіс"

після побиття спецзагонами мирних мітингувальників відмовилася від обслуговування свого клієнта.

"Я пояснив, що ми більше не будемо їх обслуговувати після того, як вони, живучи на наші податки, нас б'ють", - пояснив "Дню" технічний директор компанії Олександр Гришук. За його словами, беркутівці до такого рішення поставилися з розумінням і досі проблем не виникало."

«Майдан ще довго стоятиме! Везіть, воно піде!»

Originally posted by parador at «Майдан ще довго стоятиме! Везіть, воно піде!»

Усі ми стежимо за подіями.

Люди лежать перед прокуратурою — «Переступили через закон - переступайте через нас!».

На кухні будинку профспілок працює 1600 волонтерів; кухня годує більше сорока тисяч щодня — http://vitalysych.livejournal.com/642.html. І це тільки ця кухня. Просто на Майдані готують куліш у великих казанах. Майдан живе.

Це, звісно, вибрано навмання. Усі ми стежимо за подіями, усі ми все бачимо, усі ми розуміємо — будь-хто з нас міг бути в одній з «гарячих точок». І це справді потрібно.

Учора зранку я трохи носив воду у будинкові профспілок (так сталося: вийшов дядько і гукнув охочих). Шестеро чи семеро, по чотири п’яти- чи шестилітрових пляшки за «рейс», разів 10–15 — не рахував. Тобто, хай, пляшок 200–300. Та й перенесли не все, ще на вулиці залишилося чимало. А вдень читаю: !!Дуже потрібна вода для чаю (саме там, будинок профспілок).

Увечері віддав віники — вирвали з рук! — і підійшов спитати, чи справді треба воду; кажуть: «Майдан ще довго стоятиме! Везіть, воно піде!».

Скільки треба води для Майдану? Що я можу привезти? Крапля в морі! — але, поки носив воду, побачив, що принесені людьми продукти — по краплі! — лежать чималими горами, їх сортують та розкладають, ті самі волонтери.

Кожен із нас щось може.

Вчора ж спитав «на кухні» біля Михайлівського Золотоверхого — що привезти? І сьогодні зранку привіз туди 50кг різної крупи та 15кг помитої моркви. І мішки для сміття. Це не самореклама (от зараз сиджу на роботі, «шакал я паршивый»). Просто я не знаю, як і чим переконати тих, хто тільки стежить, тільки за монітором. Чукча нє пісатєль, вибачте.

Ідіть на Майдан. Зранку — несіть дощовики, чай у пакетиках, розчинну каву, крупу, мішки для сміття. Хто може — воду у 5–6-літрових пляшках. Якщо вдень ви на роботі — знайдіть в інтернеті, що потрібно саме зараз, і ввечері принесіть.

Якщо можете — ідіть вдень. Якщо можете — вночі.

Усі ми розуміємо, що буде, якщо ми не зможемо вистояти. Тому давайте таки зможемо. По краплі.

Хай буде злива.

***

:))

post

Originally posted by gloria_ma at post

Вечір почався як завжди. Я прийшла на Майдан, зустріла свою звичну компанію, ми стояли і дивились як іде служба зі сцени. Було урочисто, м'яко - так, як має бути, коли Бог - це любов (с) і трохи сумно.
Служба закінчилась, священник і двоє дівчат в віночках заспівали. Нє, не хорал, мелодія була не церковна, а така - попросова, а пісня - як продовження молитви. Вперше бачила подібного соліста, але сподобалось.
Людей було менше ніж вчора і це заставляло тривожитись. Взагалі, все заставляє тривожитись, якщо чесно.
Жовто-блакитні прапори під сценою: Черкаси, Донецьк, Луганськ, Житомир, Львів, Харків надував сирий, холодний вітер.
Потім виступив гурт Зе Вйо. Стало веселіше та і зігрілись трохи, бо ноги вже промерзли. А потім, о сьомій, ведучий у мікрофон спитав: чи є тут кияни? Там-сям крикнули: є!
-Поступило повідомлення - терміново потрібне підкріплення під Шевченківський суд. Там зараз судять нашого активіста - Андрія Дзиндзю.
Кияни, будь-ласка, покажіть дорогу на Смирнова-Ласточкіна. Колонна формується он там: і махнув рукою так, що ми взагалі не зрозуміли де. Але зірвались і пішли шукати. Пішли "в трубу", а коли вилізли з переходу - погубились. Поки познаходили одне одного пройшло хвилин 5 - колонну вже не треба було шукати - вона сформувалась величезна. Ми влились в неї і пішли, як і всі вигукуючи: Слава Україні - Героям слава!
Україна! - Понад усе! Бандугеть! і т.д.
Йшли по Великій Житомирській, заблокувавши всю частину дороги, проїзджаючі назустріч машини їхали повільно-повільно, багато хто дудів клаксонами, підтримуючи.

На третьому поверсі якогось будинку, в освітленому вікні стояла маленька дівчинка, і уважно, навіть натхненно, з серйозним обличчям махала нам всім ручкою. Чомусь у мене підкотився клубок до горла. Це було вже другий раз за вечір - на молитві, і вперше взагалі за ці дні.

Ми дійшли до Шевченківського суду. Я народилась і все життя живу в Києві. Я ніколи не знала де той суд. Я навіть вулицю Смірнова-Ласточкіна пам'ятаю так собі. Як би у мене спитали дорогу - я б її не підказала.

Коли колона зупинилась, зрозуміла, що ми на місці, але так як ми були в середині, не зразу навіть зорієнтувалась в якому саме особнячку той суд.
Нас було багато. Дуже багато. Ми кричали різні відомі кричалки, пару оригінальних: Андрію - ми з тобою! Ми - тут!
Сподіваюсь, він нас чув і можливо це його підтримало хоч якось.
У когось був мегафон і він весь час підкреслював, що ми мирні.
Розважали себе піснею, потім якась жінка прочитала вірш на злобу дня.

Народ все підходив і підходив, так, що тих, що прийшли раніше попросили посунутись вперед і відступити, бо не було де стати новеньким.

Поки ми кричали і психологічно давили на суддю: он нас скільки! Згадай про те, що ти давав присягу захищати право і справедливість - він впаяв Андрію вже стандатні 2 місяці в СІЗО.

Нам всім просто вчергове плюнули в обличчя. Ви - ніхто. Ми - свавільна, безпринципна, безчесна наволоч - і будемо робити, що наказало начальство. А ви кричіть, хоч полопайтесь. Ви ж тільки кричите - чого боятись.

Потім вийшов депутат Андрій Іллєнко, що був присутній в залі суду і охрипшим за ці дні голосом розповів подробиці і назвав ім'я чергових поплічників нашої зрячої Феміди: Володимир В'ячеславович Бугіль - суддя, Парамонова Олександра Юрієвна - прокурор.

До речі, це суддя, який вів справу автентичного Тітушка, і він же засудив активістів Податкового Майдану, зате амністував помічницю судді Наталлю Соловей, як просто на пішоходному тротуарі наїхала своїм "мерседесом" на жінку, матір трьох неповнолітніх дітей. Вбила її. І їй за це нічого не було.

Потім поступила команда заблокувати виходи і обіцянка нікого не випустити з суду. (вони були заблоковані до того, просто потрібно було уплотнити).
Народ роззосередився на всі виходи - три їх чи чотири, я не знаю. Ми залишились стояти там, де були.
Стояли-стояли, потім повернулись на Майдан. І, певно, багато хто повернувся потихеньку.

На Майдані, навпроти Будинку профспілок, на підвищенні стояла польова кухня, біля неї жіночка, яка наливала черпаком в одноразові стаканчики чай, викрикуючи: гарячий карпатський чай на травах! і шоколадки від Софійки. Трохи нижче стояла дівчинка років п'яти, прекрасна як сонечко, і сором'язливо протягувала кожному шоколадний батончик від "рошен".
Я взяла, а потім повернула її старшій сестричці, що стояла поруч.
Підійшов якийсь хлопчина і запропонував нам бутерброди. Згадавши що я все-таки сьогодні від рання не їла, бутерброд взяла. Людей стало набагато більше ніж було коли я прийшла і це не дивлячись на те, що з Майдану пішла така величезна кількість людей на виручку Дзиндзи.
На сцені співав Тарас Петриненко свою знамениту "Україну", я сьорбала чай, а бутерброд зупинив черговий клубок в горлі...

На Львівській площі ремонтували дорогу. Клали плиточку і не доклали. Залишили декілька стовпчиків. Їх ніхто не розваляв. Десять тисяч чоловік пройшло по цьому шляху і ніхто не розваляв.
Ми не просто мирні люди, ми - ангели.
А Україна могла бути раєм...