![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lluvia_olЯ багато розмірковувала на цю тему. Зарозумілість вчителя – наслідок керівництва дітьми. Але чи вартує вона хоча б ломаного гроша сьогодні, коли справжніх вчителів залишилось дуже мало. Результат, на який виходить дитина на тому чи іншому етапі шкільного життя (в нашому сьогоденні) на дев’яносто відсотків – заслуга батьків. Я пам’ятаю своє навчання в молодшій школі – вся наука покладалася на плечі моєї першої вчительки, від вивчення букв до випуску в старшу школу. Всі домашні завдання ми вчили після уроків там же – в школі, батькам залишалось лише вдома його перевірити і переглянути щоденник.
Сьогодні ж вчитель це людина, за яку я маю виконувати її ж роботу вдома. Ні, я зовсім не проти займатись дитиною, але не все вмію пояснити так, як має вміти пояснити вчитель. І не потрібно говорити про маленьку зарплату, якщо дитина з молодших класів мусить ходити до репетиторів – тих самих вчителів, які мають вчити в школі, а не в себе вдома за гроші. Я вже мовчу про дурнувату шкільну програму. Але всьо то фігня, я про зарозумілість.
Дивує їх впевненість в «особливості» їх професії в «святості» назви і віра в те, що кожен батько, який заходить до школи, повинен зі входу кланятись їм до землі. Не повинен, така ж професія як і інші, тільки з більшою відповідальністю, бо працювати доводиться з дитячими душами. Але ж про відповідальність чомусь вони не говорять зовсім. Говорять лише про «путівку в життя», а які вона має недоліки та путівка їх не дуже бентежить.
Після тих дитячих свят мені стає сумно. Я дивлюсь на цих педагогів і розумію, що сильну і вільну в своїх думках особистість вони виховати не можуть і не вміють, лише «забити» те, що вкладуть в дитину батьки. Це можна легко пояснити. Сьогодні вчитель – професія не популярна, до педагогічних ВУЗів вступають люди, які більше нікуди вступити не можуть, а вищу освіту хочуть.
Сьогодні ж вчитель це людина, за яку я маю виконувати її ж роботу вдома. Ні, я зовсім не проти займатись дитиною, але не все вмію пояснити так, як має вміти пояснити вчитель. І не потрібно говорити про маленьку зарплату, якщо дитина з молодших класів мусить ходити до репетиторів – тих самих вчителів, які мають вчити в школі, а не в себе вдома за гроші. Я вже мовчу про дурнувату шкільну програму. Але всьо то фігня, я про зарозумілість.
Дивує їх впевненість в «особливості» їх професії в «святості» назви і віра в те, що кожен батько, який заходить до школи, повинен зі входу кланятись їм до землі. Не повинен, така ж професія як і інші, тільки з більшою відповідальністю, бо працювати доводиться з дитячими душами. Але ж про відповідальність чомусь вони не говорять зовсім. Говорять лише про «путівку в життя», а які вона має недоліки та путівка їх не дуже бентежить.
Після тих дитячих свят мені стає сумно. Я дивлюсь на цих педагогів і розумію, що сильну і вільну в своїх думках особистість вони виховати не можуть і не вміють, лише «забити» те, що вкладуть в дитину батьки. Це можна легко пояснити. Сьогодні вчитель – професія не популярна, до педагогічних ВУЗів вступають люди, які більше нікуди вступити не можуть, а вищу освіту хочуть.
