Перфекто дефекто...

[lluvia_ol]

Пост zzzulfiya про світогляд нагадав мені історію зі шкільного життя.

В 9-му класі до нас прийшов новенький. Нічого особливого, якщо б не майбутнє відношення вчителів до нього. Новенький був звичайним трієчником за суттю, і майже відмінником в табелі. Нічого дивного – його тато був прокурором. Тато, до речі, – хороша людина (принаймні на той час) – своїм розумом дійшов до тієї посади, писав вірші, мав батька письменника. А син… Він на карті світу не міг знайти Україну і коли йому за таку відповідь ставили четвірку – нахабно посміхався до класу і сідав на місце. Так було майже по всім предметам, але найбільше мене зачепила математика. Після того як на одному з уроків вчитель поставив чергову незаслужену оцінку я, в знак протесту, перестала робити домашні завдання. Так як вчилась я добре і мною часто «затикали» різні олімпіади, математику залишки совісті не дозволяли ставити мені двійки, але був кінець року і зі мною треба було щось робити. В школу викликали маму.

Вчитель при мамі почав вести зі мною «педагогічну» бесіду:

-Чому ти не робиш домашні завдання? Це може погано вплинути на твій табель.
-Як Ви можете ставити йому завищені оцінки, ще й перед всім класом?
-Ну ти ж розумієш хто його батьки? … Я не дуже розуміла, як має прокурор нашкодити вчителю за нормальне навчання його сина.
-А ви розумієте, що наша країна починається в школі і ваші вчинки по відношенню до таких – наше подальше життя?
Мама шикнула до мене на тему «поваги до вчителя». Вчитель зніяковів. Я почала виконувати домашки, а синок нині прокурор.

Comments

[zzzulfiya.livejournal.com]

ви правильно робили
ви звернули увагу на проблему. проблему не вирішено, але ви не занапастили собі навчання, а проблема залишилась і розрослась, підтримувана бездіяльністю оточення.
в моїй групі теж вчився синок прокурора, який зараз прокурор. але викладачі юрфаку, які здавалось би, геть незалежні від прокурора - адже грабувать і вбивать вони не збирались, - яка їм шкода? - так улесливо натягували йому оцінки (щоправда, він зубрив) та звивались перед ними, що було гидко. але де зараз ці викладачі? їх погнали давно, і вони дожеврівають десь на околиці життя.

питання адекватності відповіді виклику - ось і є питання, для якого нам дано розум. емоції дуже часто збивають, але відмовлятись від емоцій взагалі - це також їсти неприправлену страву.
інтуїтивно, часом емоція (інтуїція) підказують нам, що "щось не так", а вже розумом ми розшифровуємо - що саме не так і чому.

[lluvia-ol.livejournal.com]

Я вчинила в силу своїх можливостей :( Маленьких.

[zzzulfiya.livejournal.com]

але не пройшли ж повз. треба якраз в силу можливостей і чинити, тоді вони зростатимуть.
я на жаль, не завжди це розуміла, і багато в чому "вигоріла". в професії, наприклад - не відчуваю, в чому я можу тепер бути корисна, стала песимісткою. але я усвідомлюю, що це моя проблема.

[lluvia-ol.livejournal.com]

Дуже важко не "вигоріти" в суспільстві з такими викривленими "нормами". А тим більше не стати песимістом. Коли живеш і працюєш в країні з норамальними політичними і суспільними засадами то "вигоріти" не дає сама думка про гарно виконану роботу. А в нас - не залежно від того як працюєш ти - навкруги повна байдужість, безповілаьність і брехня. Як залишитись при цьому оптимістом...