Записки зі змістом та без...

Nadiya Birukova

Бежали ли "западенцы" получать польские паспорта? Кричали ли они об отделении? Зазывали ли иностранную армию на территорию своей страны? Нет. Они голодали возле Украинского дома. Они играли Шопена для вооруженных силовиков. Они пели в мороз гимны на Майдане. Они бесплатно лечили и прятали у себя пострадавших со всей страны. Они призывали встревоженных крымчан приезжать к ним с детьми. Они записывали обращения на русском к соотечественникам. Они просили новую власть не разъединять страну вопросом о языках. Они оставались и остаются толерантны. Зная все это, вы позволяете оправдывать войну ущемлением русскоговорящего населения? Да как вы смеете....!!!

Olena Bedenko

Ребята, снова обращаюсь ко всем вам за помощью. Особенно к жителям Печерска. В 12й больнице на подвысоцкого остро встала проблема питания пострадавших ребят с Майдана. Именно горячего второго. На кухне больницы готовить запретили, а другого места пока не нашли. Все вы знаете какое питание в наших больницах. У кого есть возможность помочь откликнитесь. в больнице на сегодня находится еще 25 наших героев. Контакт в больнице Юлия 093-1616191.

Євромайдан SOS
Розшукуються волонтери!

Активістська група Майдану «Пошукова ініціатива» оголошує збір волонтерів для пошуку слідів зниклих та закатованих активістів Євромайдану.
Добровольці повинні бути готовими працювати в польових умовах (тобто в лісі, чагарниках і хащах), бути фізично здатними до активних пошуків і подолання певного кілометражу.
Збір волонтерів проводиться 16 березня о 10.00 на сходах Українського Дому. Після інструктажу і розділення на групи об 11:00 відбудеться виїзд на місце пошуку.
Орієнтовний час проведення акції 10:00 – 16:00 година.

https://www.facebook.com/events/623467707724983/

Фотограф Сергій Якименко створив документальний фільм про Євромайдан. Хронологія подій з листопада 2013 по лютий 2014.
Я ще не дивилась, але знаю - це сльози і мурашки по шкірі.

В ночь на 19 февраля во время штурма Майдана силовиками от полученного ранения погиб призер Дефлимпийских игр 19-летний Дмитрий Максимов
Серебряный и бронзовый призер чемпионата мира по дзюдо среди спортсменов с нарушениями слуха, серебряный и бронзовый призер Дефлимпийских игр 2013 года в Софии, кавалер ордена «За заслуги» третьей степени Дима Максимов ходил на Майдан втайне от родных и друзей.

В ночь на 19 февраля, когда начался штурм, Дима находился на передовой и, проявляя невероятную смелость, отбивал атаку силовиков. Несколько дней он значился в списке погибших как «неизвестный парень с оторванной рукой». Сутки его тело лежало в Михайловском соборе, потом — в морге на улице Оранжерейной. Опознать Диму смогли только на четвертый день.

- Когда начался штурм Майдана, мы с хлопцами подожгли два БТРа, — рассказывает 48-летний Вадим Сизоненко. — После этого силовики вышли на широкую линию обороны: она растянулась от Монумента Независимости до Дома профсоюзов. Солдаты метали в нас гранаты, а мы — все, что было под рукой. Тогда я и заметил парнишку в темной куртке. У него была отличная физическая подготовка, он бросал камни невероятно далеко.

Когда спецназовцы подожгли Дом профсоюзов, мы находились на углу здания. Силовики усиленно поливали нас водой из водомета. Мы с хлопцами попытались пойти в наступление «черепахой». И тут в нас полетели не свето-шумовые, как раньше, а настоящие боевые гранаты! Я кадровый офицер запаса и кое-что понимаю в военном деле. Это были круглые, серого цвета осколочные гранаты с характерным «пояском». Радиус разлета осколков такой гранаты примерно 25 метров. Я успел крикнуть: «Внимание! Боевая граната! Ложись!» Парень в темной куртке ринулся вправо — там были раненые. Помню, я крикнул: «Куда ты без щита?!» — и в этот момент граната угодила ему в правое плечо.

Волна взрыва ударила нас по ногам, словно дубиной, и повалила на землю. К нам бросились медики. Меня, раненного в ногу и контуженного, потащили к сцене. Я кричал: «Там парню руку оторвало!» Медики кинулись к нему. Положили его на носилки и понесли в сторону отеля «Козацький», где стояли кареты скорой.

Потом, анализируя события, я понял: Дима ценой собственной жизни спас меня и еще как минимум десять бойцов. Он ведь принял на себя почти всю силу удара гранаты. В ту секунду все ребята присели, прикрывшись щитами, а Дима думал не о себе — о раненых товарищах.

Взято тут

Originally posted by diana_ledi at Никто не забыт?

Це паспорт одного з героїв Небесної сотні Дзявульського Миколи Степановича. Він народився в Сибіру, жив на Сході України. Куля снайпера влучила у його сердце, пробивши паспорт.

Я сьогодні перший раз була на Інститутській після жахливих подій лютого.
Перший раз по ту сторону барикад.
Піднімаючись вверх від Хрещатика, не могла стримати себе.
Всю трусило.
А на місці де загинув Устим Голоднюк і інші хлопці, біля сірих клумб, мені раптом стало так спокійно спокійно, за мить.
Певно так воно... вмерти.

Хочу розповісти про одного чудового хлопця, у якого немає рідних, кухаря майдану Сергія Железняка, який сам надає перевагу молоку з випічкою. Хлопця, який одразу після складної операції на три години зник з лікарні, щоб вистригти гарну українську джуру; який вправно грає у шахи; який знає львівських анекдотів більше ніж усі львів'яни разом узяті; який не вміє падати духом."

Записано зі слів Сергія..

"Слава Україні!
Я львів’янин, маю 32 роки, звати – Железняк Сергій Сергійович. Нині перебуваю у лікарні швидкої допомоги на Братиславській, 3А з вогнепальним пораненням лівого стегна.
Першого ж дня у лікарні мене прийшли навідати дівчата-волонтери, принесли чай з канапками. Сказав: «Дайте трішки одужати – буду усіх тут годувати». Розсміялись.
А я не жартував. Таке вже моє призначення у нашій революції – бути головним кухарем Євромайдану. На кулінарному ділі знаюся добре – готував усім солдатам коли служав у армії в Тернополі. Потім у 2007 два роки поспіль виконував ті ж обов’язки вже будучи військовим у Лівані.
На Майдан прибув у грудні, причин пояснювати не буду – нехай пояснюють ті, кого там не було. Виконував свій громадянський обов’язок. Спочатку був звичайним волонтером, а вже за кілька днів став головним кухарем Майдану. Разом з командою Жовтневого палацу у пік протесту готували на 6 тисяч чоловік щодня.
Намагалися, щоб було смачно, щоб у повстанців не виникало бажання втікти додому поїсти. Один чоловік казав, що відправить свою дружину до нас на кухню – може навчиться готувати.
18 лютого я пішов заносити побратимам з Криму медикаменти та банки для протигазів. Раптом ворог оточив, усіх почали тіснити у бік Будинку офіцерів. Під ноги полетіли гранати, праворуч стріляли з пістолетів, ліворуч – вправно працювали з АК-47, у спину летіли травматичні кулі. Навколо падали люди, немов налиті свинцем. Знайомий хлопчина, ще зовсім юний, отримав кулю в лоб, а йому б ще їсти життя ложками.
Я кинувся під відкритий вогонь виносити поранених – поруч був польовий шпиталь. Різкий біль пронизав ногу – за мить несли вже мене. Перша думка, яка промайнула у голові: «Скоро час обіду. Хлопці виснажені, втомлені – голодними залишаться!».
З рідні маю двох дітей 8 років, які живуть з дружиною і мабуть навіть не знають де я. Самотнім себе не відчуваю – постійно перевідують люди з майдану, знайшов справжніх друзів, які вже встигли пізнатися у біді, родину, об’єднану спільною ідеєю та справжнє кохання.
Після одужання планую повернутися назад на Майдан, а коли буде здобута повна перемога – створю сім’ю та відкрию власну кнайпу «На майдані». Подаватиму там кашу з м’ясом, частуватиму канапками з салом, щоб кожен відвідувач, якому колись пощастило бути на українській революції міг заплющити очі і повернутися туди, де не було багатих і бідних, старих і молодих, євреїв, росіян, українців, де хлопці грали на фортепіано, а дівчата розливали коктейлі Молотова, де усі були єдиним цілим, де очі палали вогнем, а серця ритмічно співали «Ще не вмерла Україна»."

Лікарі називають стан здоров'я Сергія незадовільним, рана загоюється проблематично, кажуть, що можливо залишиться інвалідом. А він живіший за будь-кого, мріє про сім'ю, на майдані зустрів кохання, та це вже зовсім інша історія.

Прохання усіх небайдужих підтримати Героя матеріально!
Кошти надсилати на карту Приватбанку 5211 5374 2812 3553 (Железняк Сергій Сергійович) або приносити особисто в палату №911А лікарні БСП (вул. Братиславська, 3А).

Але... вмирають...



3 години тому у лікарні помер Владислав Зубенко з Харкова, він отримав кульове поранення 20 січня 2014 на Інститутській.
Лікарі боролися, але не врятували...
Небесна сотня...