post

Originally posted by chingizid at post

Я уже несколько недель думаю, как объяснить одну важную штуку, никого не обидев (потому что обида всегда препятствует пониманию); с другой стороны, на обиженных, говорят, воду возят, а мне не помешало бы перевезти море под самые окна. Это 300 километров, если ближайшее Балтийское, но я вообще-то больше Адриатическое хочу. А его очень дофига везти!
Поэтому, ладно, можно обижаться. Я знаю, что с этим делать.

Штука же в том, что вся эта война вокруг и внутри Украины - она не просто цивилизационная, как говорят некоторые мои умные друзья. Она эволюционная, извините пожалуйста. (Эту фразу, если по уму, надо произносить вслух, голосом Слоненка из культового мультфильма про Удава, Мартышку и 38 попугаев. Потому что иначе читатель может приписать автору высказывания пафос и высокомерие, а они полностью исказят смысл.)

Эволюция вот прямо сейчас ("сейчас" - это не просто понедельник какое-то там мая условного года, а как минимум ближайшие сотни лет), у нас на глазах и при нашем участии совершает свой очередной виток.

В чем его главная фишка? В том, что человек перестает быть говорящим животным. И становится ближе к высоким гуманистическим представлениям о себе. Взаправду, на деле, а не на уровне разговоров.
Самый простой пример.
На предыдущем витке эволюции обижать слабых было нормально. Отторгать чужеродное было нормально. Распределение гендерных ролей и жесткая мочеполовая самоидентификация тоже были нормой. Территориальный инстинкт, в просторечии именуемый патриотизмом - норма. Послушание, доходящее до потребности в принуждении - просто супернорма, без которой никуда. Потому что так велел зоологический прагматизм, обязующий здоровое животное печься о выживании вида в целом. А кто не печется, тот хреновая особь, хоть и (возможно) добрый христианин. Ему же хуже.
( Read more... )

Україна починається з твого двору :)

Киянка Юлія Герасимович розмалювала свій під'зд та поділилася світлинами у соціальній мережі.
"Мною керує бажання жити в гарній Україні", - пише вона.
Тепер стіни її під'їзду перетворилися на затишну хатину, поруч із соняшниковим полем. А заїзд для колясок став рушником.


( Read more... )

Річниця депортації кримських татар

Мої поїздки до Криму були зазвичай кількоденні і заздалегідь неплановані. Їхали відпочити від міста і подихати. Я не дуже люблю море і перше, про що подумала, коли Росія почала відбирати Крим – невеличке дорожнє татарське кафе, де ми були постійними гостями дорогою. Простота, смачнюща кухня, симпатичні і привітні дівчата. Якась особлива атмосфера.

Так хочеться, щоб у них все було добре.

Нужна помощь дому малютки

Vitalii Jan

Из г.Славянск, в связи с военными действиями, эвакуирован дом малютки. Это порядка 50 маленьких детей. Они разместились в частном детском санатории семейного типа в селе Колинці Иванковского р-на (90 км от Киева). В настоящее время детей обслуживает семья (хозяева санатория) и трое воспитателей, прибывших вместе с детьми. Материальная помощь в виде одежды, круп и консервов в избытке оказана неравнодушными людьми, но: не хватает свежих продуктов (мясо-молочных, творог, йогурт, овощи-фрукты и т.д.) и помощников (те, кто есть "зашиваются" с таким количеством детей и просят помочь физически). Денежная помощь также не будет лишней. Есть банковский счет, подробности и правдивость информации можно уточнить - хозяйку зовут Женя, тел. 067-233-74-70.

...

Після вчорашнього нападу терористів із застосуванням важкої зброї на колону однієї з військових частин ЗС України на околиці села Октябрське, під Краматорськом...

Це і є життя

Це і є життя –
її серцебиття,
її медичні картки,
її проїзні квитки,
кожна з її речей,
фарба довкола очей,
час, який минає,
коли вона засинає.

Це й була боротьба –
чорна скашна труба,
братні хрипкі баси,
вимотані голоси,
вересневі міста,
вся її гіркота,
терпкість, яка зникає,
коли вона замовкає.

Коли стирає листи,
залишає пости,
падає в ліжко своє.
Коли усе, що є:
подорожні мішки,
бібліотечні книжки,
бите армійське взуття –
це і є життя,

коли застуда стара,
коли вона завмира,
і говорить, стривай,
давай пізніше, давай
іншим разом, бери
випалені прапори,
які я сама несу,
в нас ще стільки часу.

В неї місяць в руці,
змії в рюкзаці,
співи в голові –
злагоджені,
хорові.

Сергій Жадан

Сергій Байдовський

"Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе..." - одна з останніх цитат, розміщенних на сторінці Сергія Байдовського.

Сьогодні на фасаді приміщення Філії "Магістральні нафтопроводи "Дружба" ПАТ "Укртранснафта" встановлено меморіальну табличку працівнику підприємства Сергію Байдовському, який загинув 20 лютого на Майдані у Києві.

Ми завжди повинні пам’ятати про наших героїв, і усі разом боротися за збереження незалежності України.

Героям Слава!

джерело: Taras Batenko