інформація для роздумів

Originally posted by zzzulfiya at інформація для роздумів

щодо історичної пам'яті, на дрібно-побутовому рівні. з таких ніби "дрібниць" складається пазл сучасної України, від якої тхне мертв'ячиною, з якої хочеться утікати світ за очі, бо немає надій що навіть найближчі усвідомлюють, що роблять.

насамперед, в собі варто зупинити раз і назавжди міазми радянської пропаганди. і тоді стане кричущою підміна і торжество інфернальних знаків і символів довкола.
важливо змінити ставлення. не продовжувать в собі десятипоколінневе кріпацтво батьків, які жили на догоду, і все одно - нікому не догодили, ні дітям, ні сусідам, ні начальству.
будьмо пильні.

post

Originally posted by gloria_ma at post

Були вчора на Лук'янівському цвинтарі. І от що кинулось в очі: є вказівник, як пройти до місця поховання батьків (!) Отто Юльєвича Шмідта (ну, того - полярника-комуніста), а як пройти до могили Героїв Крут - Шульгіна і Наумовича, немає.

(навіть на вказівнику при вході, де повний перелік могил відомих людей, як не знаєш прізвища Шульгін і Наумович - не знайдеш, навіть приміточки "герої крут" нема)

До могили Миколи Мурашко вказівника немає, а це, мало того, що талановитий художник, чиї картини перебувають у музеях,  добрий друг Рєпіна,  а й людина, що дала старт багатьом висококласним художникам, якими гордиться культура України. Ну, і дядько абсолютно геніального Олександра Мурашко.

Невже ж Мурашко і Крути значать для України менше ніж батьки російського вченого і партійного стукача  Шмідта?

А могила Миколи Зєрова прикрашена маленькою стелою, явно видно, що за людські гроші.  Так і бачу, що скинулись якісь драбаки інтелігенти з пенсій і поставили невеличкий пам'ятничок, не стільки пам'ятничок, скільки фіксатор - символічне  повернення до рідної землі замордованого радянцями неокласика.

Так, це кенотаф, але ж це поет національного рівня! Так невже ж держава не може виділити декілька тисяч, щоб поставити пам'ятник відповідний  таланту і статусу Зєрова?
Взагалі, від держави тільки і є, що  один пам'ятник, поставлений за Ющенко тим же Шульгіну з Наумовичем.  Але і це, як бачите, не афішується...
Зате скільки пам'ятників пафосних, так би мовити вєдомствєнньіх,  своїм колегам: від інститутів, заводів, проектних бюро, партійних організацій і т.д. і т.п.
Само собою, є пам'ятники від радянської держави.
Ну, а від національної....:((((

Всі пам'ятники діячам культури знаходяться у нормальному стані - підтримувані чи то за музейні гроші (на території Лук'янівського кладовища є музей), чи то за гроші родичів чи ентузіастів...

Загадочная история писателя Евгения Петрова

У писателя Евгения Петрова — того, который совместно с Ильей Ильфом написал знаменитые «Двенадцать стульев» и «Золотого теленка» — было весьма любопытное хобби. Он собирал конверты — но не все подряд, а от собственных писем. Казалось бы, дело немыслимое, но Петров придумал прекрасный метод: писал письмо за границу и выдумывал весь адрес — и город, и улицу, и дом, и фамилию адресата. Естественно, через пару месяцев письмо возвращалось назад, разукрашенное красивыми штемпелями «Адресат неверный».
И вот весной в 1939 году Евгений Петров решил получить конверт со штемпелями Новой Зеландии. Выдумал город Хайдбервилль, в котором на улице Райтбич проживал в доме № 7 мифический Мерил Юджин Уизли. И, увлекшись игрой, вложил в конверт и письмо: «Дорогой мой Мерил! Я искренне соболезную тебе из-за кончины твоего дяди Пита. Держись, дружище! И прости, что я так долго не отвечал тебе. Как поживает Ингрид? Поцелуй дочку, она уже, наверное, совсем большая. Жду ответ, твой Евгений».
Прошел месяц, второй, третий — а письмо не возвращалось. Петров стал о нем забывать, но в конце лета неожиданно получил... ответ из Новой Зеландии. Прочитав обратный адрес, писатель получил настоящий шок — на конверте значилось: «Мерил Юджин Уизли, Райтбич, 7, Хайдбервилль, Новая Зеландия». Стоял и штемпель почтового отделения, подтверждающий отправителя. Но удивительнее всего оказалось содержимое конверта.( Read more... )