Театр абсурду
May. 19th, 2013 04:43 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lluvia_olПередивившись відео з житомирської траси, яку мітингувальники від ПР перекрили тому, що їм не заплатили по 100 грн.(!), я остаточно переконалась, що той «театр абсурду» з іменем Україна - саме та держава, яка нам потрібна. Так, саме потрібна. Це як з міським жителем – вивези його на чисте повітря - воду і він почне мати проблеми з самопочуттям, бо умови відрізняються від його звичних умов життя. Так і з нашим населенням – воно не зможе жити в нормальній країні з нормальною владою, міліцією, судами і без корупції.
Згадався один з робочих моментів, який періодично повторювався. Кожен будівельний проект повинен пройти державну експертизу і отримати зауваження. Ці зауваження є завжди, не залежно від професійного рівня виконавця, просто тому, що експертам теж потрібна робота. Коли я отримувала свої зауваження і намагалась їх зняти, написавши відповідь чи змінивши проект, мій шеф махав рукою «Не потрібно, я все порішаю!». Десь тижнів зо два він все «рішав», дзвонив якимось шишкам, мабуть носив «подарунки» і в результаті мені повертались все ті ж зауваження тільки «порішані». З якого саме боку вони відрізнялися від «непорішаних» мені з’ясувати не вдавалось. Я брала ті зауваження, працювала над ними, йшла в експертизу і в бесіді з експертом їх знімала. Якось мені стало цікаво і я запитала у шефа – навіщо «рєшать», якщо я за декілька днів можу все доопрацювати як потрібно, нормальним шляхом, все одно через декілька тижнів я буду займатись саме цим, а так зможу зекономити час та все інше.
Він у відповідь подивився на мене як на дурну.
Згадався один з робочих моментів, який періодично повторювався. Кожен будівельний проект повинен пройти державну експертизу і отримати зауваження. Ці зауваження є завжди, не залежно від професійного рівня виконавця, просто тому, що експертам теж потрібна робота. Коли я отримувала свої зауваження і намагалась їх зняти, написавши відповідь чи змінивши проект, мій шеф махав рукою «Не потрібно, я все порішаю!». Десь тижнів зо два він все «рішав», дзвонив якимось шишкам, мабуть носив «подарунки» і в результаті мені повертались все ті ж зауваження тільки «порішані». З якого саме боку вони відрізнялися від «непорішаних» мені з’ясувати не вдавалось. Я брала ті зауваження, працювала над ними, йшла в експертизу і в бесіді з експертом їх знімала. Якось мені стало цікаво і я запитала у шефа – навіщо «рєшать», якщо я за декілька днів можу все доопрацювати як потрібно, нормальним шляхом, все одно через декілька тижнів я буду займатись саме цим, а так зможу зекономити час та все інше.
Він у відповідь подивився на мене як на дурну.
