lluvia_ol | Марія Приймаченко та "наївне мистецтво"

"Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям,
щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі..."
(с) Марія Приймаченко

«Наївне мистецтво» Марії Приймаченко вражає багатством і влучністю сюжету. Казка, дійсніть, фантазія – все це гармонічно поєднується в її творчості. Свій стиль, своє бачення. В такі складні роки з історії України ця жінка мала сили працювати і творити. Шукала і знаходила сили і натхнення. Мене завжди вражали люди з талановитими руками. Їх творчість.

Кажуть, художники завжди молоді. От і вона зберегла на всі відпущені Богом 89 років яскраве, як у дітей, сприйняття довколишнього світу. Бачила не раз його чорні або рожеві окуляри – крізь кольорові. Її дивосвіт був чарівним і неповторним, унікальним і сонцесяйним, щирим і добрим, як вона сама. Людям у цьому світі велося гармонійно і вочевидь щасливо, а поміж великими, як у раю, диво-квітами з незліченною кількістю вишуканих пелюсток блукали в своїх казкових житейських справах розписні диво-звірі, і співали над ними витончені птахи з жіночими очима. Може, тому й лишається її світ поза часом і простором, бо всім нам хочеться жити яскраво і з надією на краще, а від споглядання її робіт у потаємних закутках душі накопичується оптимізм, піднімається настрій і впевненість, віра у краще майбутнє.

"Я з тобою, Іванко, не нажилася..."(1966), Марія Приймаченко:

Казкова птиця - павич (1936),

Калиновий берег (1966)

Домашні маки (1965)

Діалог. Світ і Марія Приймаченко.

Малювала Марія Приймаченко обома руками – як правою, так і лівою, але ніякої відмінності, якою рукою була намальовано картину, не помітно.

Фантастичний звір (1936)

Марія Приймаченко створює цілу серію малюнків, яку назвала "Звірі у Болотні" (1935-1941), для яких характерне біле тло, темні плями зображених звірів і птахів, пов’язаних із казковими рослинами.

Ті роки були плідними й щасливими. Її творчість надалі поступово стає різноманітнішою - Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. Але далеко не завжди експерименти з керамічними виробами були вдалими: деякі не витримували термообробки. Марії ж хотілося зберегти свої химерні візерунки – й вона стала переносити їх на папір.

Її чудові керамічні глечики й тарелі цього періоду, розписані рудими лисичками, страшними звірами, крокуючими по стеблах полуниць блакитними мавпами і зеленими крокодилами, вкритими квіточками, зберігаються у Київському державному музеї народного декоративного мистецтва.

Тоді ж і прийшов перший успіх. Роботи Марії Приймаченко відібрали на Українську республіканську виставку народного мистецтва, яка проходила в Києві. Наївні, яскраві, зворушливі роботи привернули увагу журі і були відзначені дипломом 1-го ступеня. Це була перша перемога!

Сама переможниця у цей час лежала в лікарні після чергової складної операції на нозі. Плакала від болю і щастя. Одразу після цього її малюнки були представлені на Всесоюзній виставці народного мистецтва у Москві, згодом у Ленінграді. А вже у 1937 році птахи і звірі Примаченко вражали навіть відвідувачів Першої міжнародної виставки у Парижі. На ній Приймаченко отримала золоту медаль. Захоплюються її творамит відомі світові митці. Пабло Пікассо називав її твори "Прекрасними роботами геніальної жінки". Марк Шагал так захопився творчістю Марії Приймаченко, що аж сам почав малювати дивних істот, що дуже схожі на звірів нашої геніальної художниці.

Таким чином її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі... Талант художниці визнаний у світі...

Зелений слон (1936)

Чорна мавпа (1936)

У 1960 році Марія Приймаченко була нагороджена орденом ‘’Знак пошани’’.

Художниця у цей час (1960- 1965 роки) натхненно працює над новим циклом - "Людям на радість", до якого увійшли роботи "Сонях", "Синій вазон з квітами", "Голуб на калині", "Пава у квітах", "Лев". Саме за цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка у 1966 році. А у 1970 р. одержала звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Була також нагороджена орденом "Знак пошани". У 1998 Марії Приймаченко було присвоєно титул народної художниці.

Марія Приймаченко ілюструвала дитячі книжки: "Ой коники-сиваші" (1968), "Товче баба мак", "Журавель" (обидві 1970), "Чорногуз приймає душ" (1971).
У творчість Приймаченко останніх років входять роздуми "про час і про себе", роздуми про людську долю. У 1986 року вона створила вражаючу чорнобильську серію . Рідне село Марії Приймаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні Чорнобиля, і серце художниці тисячами струн з'єдналося з долями близьких і рідних їй людей, що так чи інакше потерпіли від атомного лиха... Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

Останні роки життя стара недуга скувала Марію Оксентівну, вона не підводилася з ліжка. Але продовжувала спілкуватися зі світом, не зупинялася, малювала і далі...

Ім’я великого митця золотими літерами було внесено до Всесвітньої енциклопедії мистецтва як одної із зірок першої величини, нагороджено найвищою відзнакою незалежної України – відзнакою Президента України.

Маррія Приймаченко намалювала понад 800 картин, 650 з них зберігається в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва.

Синій бик (1947)

Малюючи тварин, Марія Приймаченко наче тим писала давні міфи, казки, легенди. Так, бик, обожнюваний землеробами як символ родючості, пов’язаний з небом, зображений на картині художниці у вигляді засіяної зорями істоти з короною і пишною бородою («Синій бик»). Часто у її творах з’являються коні і ведмеді — тварини, яких обожнювали наші пращури. На багатьох картинах зображені птахи — це і голуби, що за уявленнями наших предків створили світ, і павичі — персонажі давніх щедрівок, і лелеки — тотемні птахи слов’ян.