Зарозумілість вчителів і «путівка в життя».

[lluvia_ol]

Я багато розмірковувала на цю тему. Зарозумілість вчителя – наслідок керівництва дітьми. Але чи вартує вона хоча б ломаного гроша сьогодні, коли справжніх вчителів залишилось дуже мало. Результат, на який виходить дитина на тому чи іншому етапі шкільного життя (в нашому сьогоденні) на дев’яносто відсотків – заслуга батьків. Я пам’ятаю своє навчання в молодшій школі – вся наука покладалася на плечі моєї першої вчительки, від вивчення букв до випуску в старшу школу. Всі домашні завдання ми вчили після уроків там же – в школі, батькам залишалось лише вдома його перевірити і переглянути щоденник.

Сьогодні ж вчитель це людина, за яку я маю виконувати її ж роботу вдома. Ні, я зовсім не проти займатись дитиною, але не все вмію пояснити так, як має вміти пояснити вчитель. І не потрібно говорити про маленьку зарплату, якщо дитина з молодших класів мусить ходити до репетиторів – тих самих вчителів, які мають вчити в школі, а не в себе вдома за гроші. Я вже мовчу про дурнувату шкільну програму. Але всьо то фігня, я про зарозумілість.

Дивує їх впевненість в «особливості» їх професії в «святості» назви і віра в те, що кожен батько, який заходить до школи, повинен зі входу кланятись їм до землі. Не повинен, така ж професія як і інші, тільки з більшою відповідальністю, бо працювати доводиться з дитячими душами. Але ж про відповідальність чомусь вони не говорять зовсім. Говорять лише про «путівку в життя», а які вона має недоліки та путівка їх не дуже бентежить.

Після тих дитячих свят мені стає сумно. Я дивлюсь на цих педагогів і розумію, що сильну і вільну в своїх думках особистість вони виховати не можуть і не вміють, лише «забити» те, що вкладуть в дитину батьки. Це можна легко пояснити. Сьогодні вчитель – професія не популярна, до педагогічних ВУЗів вступають люди, які більше нікуди вступити не можуть, а вищу освіту хочуть.

Comments

[lapina-natalya.livejournal.com]

Часто розмовляю про це з батьками. Всі незадоволені, але ніхто й нічого не хоче робити

[lluvia-ol.livejournal.com]

А що можна зробити? Реально? Я коли починаю про це думати - розумію, що державний апарат освіти особливо на периферії (РАЙВНО, ГОРОНО и т.п. ) - така собі бутафорія. Як боротись з тою бутафорією і з системою взагалі - не ясно.
А то що ніхто нічного не хоче робити - так вже історично склалось :(

[lapina-natalya.livejournal.com]

Ну... Не зовсім бутафорія, ті самі програми розсилають по школах, якось координують дії...
А реально можна щось робити лише об'єднавшись. Треба, мабуть, створювати громадську організацію, яку-небудь "Батьки - за кращу освіту".
Якби ж знайшовся лідер...

[lluvia-ol.livejournal.com]

Мені здається, що створювати має таку організацію саме педагог - людина яка добре розуміє, що саме потрібно змінити на краще, бо гасла "за кращу освіту" замало. А батьки підтримають, бо багато з них розуміє, що шкільна програма понівечина, але як саме з цим боротись - ні.

[lapina-natalya.livejournal.com]

Повірте людині, яка майже 30 років працювала в школі. Вчителі на таке не здатні. Страшенно залякані. Розкритикувати будь-який урок дуже легко. Звалити все на вчителя - не проблема.
Гасла і справді - замало. Та хіба ми не розуміємо, чого хочемо від школи? Потрібно дати дітям ті знання, що допоможуть у житті. Коли в 3-4 класах на уроках "Я і Україна" розповідають, як мити руки - то нонсенс.
Можна вивчити досвід зарубіжних країн, взяти все краще від старої радянської школи. Не перегружати дітей. Домагатися, щоб у класах не було більше 20-25 учнів тощо.
Кому потрібні ті фонетичні розбори, коли діти просто погано читають, не розуміють прочитаного?