Ми вже майже звикли один до одного. Я вся така в синцях, але що поробиш - виховання того потребує :)



( Read more... )

Декілька тижнів тому, катаючись на велосипедах, ми з чоловіком проїзжали стежкою між двох будинків. Правильніше – я йшла з велосипедом, а чоловік тихенько їхав позаду.

Якоїсь миті я почула шелестіння кущів на подвір’ї, повз яке ми їхали-йшли. В думках всигнувши приготуватись до зустрічі з велики звірем, я озирнулась і побачила біле цуценя. Ведмежатко. Воно скавуліло і ластилось через сітку, облизуючи мої пальці. Я мліла.

Через день, чоловік спитав у власниці, що саме це за порода і ми стали читати про неї.

Вирішили, що як тільки продамо квартиру і остаточно займемося будівництвом – купимо такого собаку.

Позавчора розчистили місце під вольер. Тато сказав, що зробить нам його.

Вчора вирішили сходити до господарів того песика і попитати де саме вони його купували, як годують, скільки гуляють і т.п.

Пішли. З’ясувалось, що песик продається, що син господарів розвівся з дружиною і вони мусять розмінювати житло - займатись цуценям зовсім немає часу.

Так ми купили Барсіка. В четвер заберемо.

Кажуть, що собака сама знаходить свого хазяїна.