Пам’яті Сергія Нігояна Я не знав тебе, брате, Й ніколи майбуть не дізнався Що живе десь у світі Сергій Нігоян. Ти ж за волю устати не побоявся Як, Тарас, смертю смерть ти поправ Й залишив лише пам’ять крилату.
Десь в селі тихо плачуть батьки Сльози ці – гіркий трунок Вкраїни. Вірменин й білорус – Батьківщини сини Свої юні життя вже за нас віддали І не маєм ми права мовчати.
На Грушевського знову стрільба, І супроти народу одягнені в чорне полки В кабінетах в овчини вдягуються сірі вовки Що їм сметь одного? Що їм смерть України? Лиш калина ще стогне: „Ганьба!”.
Я ніколи не знав тебе, брате! Тільки хочу щоб ти в небесах це почув. Що батьки твої будуть два сина вже мати Хоча ні, нині в них уже сотні синів. Ти загинув за мрію крилату Щоб я жив. Мій син жив. Дух твій жив. Олександр ФОРМАНЧУК.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
(Anonymous) 2014-01-24 08:56 am (UTC)(link)Пам’яті Сергія Нігояна
Я не знав тебе, брате,
Й ніколи майбуть не дізнався
Що живе десь у світі Сергій Нігоян.
Ти ж за волю устати не побоявся
Як, Тарас, смертю смерть ти поправ
Й залишив лише пам’ять крилату.
Десь в селі тихо плачуть батьки
Сльози ці – гіркий трунок Вкраїни.
Вірменин й білорус – Батьківщини сини
Свої юні життя вже за нас віддали
І не маєм ми права мовчати.
На Грушевського знову стрільба,
І супроти народу одягнені в чорне полки
В кабінетах в овчини вдягуються сірі вовки
Що їм сметь одного? Що їм смерть України?
Лиш калина ще стогне: „Ганьба!”.
Я ніколи не знав тебе, брате!
Тільки хочу щоб ти в небесах це почув.
Що батьки твої будуть два сина вже мати
Хоча ні, нині в них уже сотні синів.
Ти загинув за мрію крилату
Щоб я жив. Мій син жив. Дух твій жив.
Олександр ФОРМАНЧУК.