Пам’яті Сергія Нігояна
Я не знав тебе, брате,
Й ніколи майбуть не дізнався
Що живе десь у світі Сергій Нігоян.
Ти ж за волю устати не побоявся
Як, Тарас, смертю смерть ти поправ
Й залишив лише пам’ять крилату.

Десь в селі тихо плачуть батьки
Сльози ці – гіркий трунок Вкраїни.
Вірменин й білорус – Батьківщини сини
Свої юні життя вже за нас віддали
І не маєм ми права мовчати.

На Грушевського знову стрільба,
І супроти народу одягнені в чорне полки
В кабінетах в овчини вдягуються сірі вовки
Що їм сметь одного? Що їм смерть України?
Лиш калина ще стогне: „Ганьба!”.

Я ніколи не знав тебе, брате!
Тільки хочу щоб ти в небесах це почув.
Що батьки твої будуть два сина вже мати
Хоча ні, нині в них уже сотні синів.
Ти загинув за мрію крилату
Щоб я жив. Мій син жив. Дух твій жив.
Олександр ФОРМАНЧУК.