lluvia_ol: (6)
1Нащадок святого великомученика Арсенія Мацієвича, який за свою непокору Катерині II загинув у казематах, Левко Мацієвич - етнічний українець; перший пілот, конструктор гідролітаків, підводних човнів, авіаносця, народився 13 травня 1877 р. Сталося те в с. Олександрівці Чигиринського повіту (Кіровоградщина) в родині службовця цукрового заводу. Гімназію закінчив у Києві, учився у Харківському технологічному інституті.

Студентом майбутній авіатор приєднався до українофільського гуртка «Студентська громада», серед його друзів був майбутній класик української літератури Гнат Хоткевич. Левко демонстративно перейшов на українську мову, розмовляв і листувався нею не лише в гурті однодумців, а й у сімейному колі, активно долучаючи близьких до української культури.

Разом із Дмитром Антоновичем, Михайлом Русовим брав участь у створенні Революційної Української партії (РУП) під проводом М.Міхновського. Навесні 1901 року був виключений із інституту і висланий до Севастополя. Тут він став військовим корабельним інженером, брав участь у будівництві крейсера “Очаків”, розробив проект бона Севастопольського порту, українізував свої офіцерське оточення у Севастополі. Разом із інститутським товаришем О. Коваленком, теж офіцером Чорноморського флоту, в Народному домі Севастополя створили самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром і організував вечори пам’яті Шевченка. Підтримував зв’язок із севастопольським письменником Борисом Лазаревським, сином приятеля Шевченка Олександра Лазаревського, з лейтенантом П. Шмідтом. Фінансово підтримував український рух.

2
З дружиною Олександрою бував у Ялті, інших містах Криму.
1906 року закінчив Морську академію в Петербурзі, в 1907 році – спеціальний курс навчального загону підводного плавання в Лібаві.
мріяв про Київ – столицю літакобудування.

Створив 14 проектів підводних човнів за три роки; у 1909 році створив перший у світі проект гідроплану, першим у світі запропонував проект корабля-авіаносця (на 25 літаків). Разом з авіатором Єфімовим здійснив перші нічні польоти, працював над пристроєм, який мав рятувати льотчиків під час вимушеної посадки на воду, почав писати книгу «Повітроплавання у морській війні».
Read more... )

lluvia_ol: (6)
10268643_618567858226949_4281096764976872873_n
7 травня 1840 р. народився великий композитор Петро Чайковський. Походив він із українського роду Чайок. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, був родом з-під Кременчука, козацьким сотником Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран.
Його син, Петро, народжений на Полтавщині (дід композитора), під час навчання в Києво-Могилянській академії, прийняв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка. Пройшов російсько-турецьку війну та відслужив полковим лікарем, став городничим Слободського та Глазова у В'ятській губернії, а 1785 року був приписаний до дворян Казанської губернії.
Мати композитора Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, внучка французького скульптора Мішеля-Віктора Асье (Michel Victor Acier), – з французького роду.
Із 24-річного віку Петро Ілліч майже щороку по кілька місяців жив в Україні.
Петро Ілліч неодноразово відвідував Слобожанщину. Особливо йому припала до душі садиба Миколи Кондратьєва, що розташована в селі Низи поблизу Сум. Саме тут він працював над операми «Коваль Вакула», «Опричник», Другою та Третьою симфоніями, створив кілька фортепіанних п’єс та романсів. Знайомство молодого композитора з цим чудовим краєм відбулося в липні 1871 року.
У Кам’янці на Черкащині Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі».
Понад 28 років життя Чайковського пов’язані з містом над Тясмином. Тут він написав «Лебедине озеро», «Орлеанську діву», «Сплячу красуню», «Євгенія Онєгіна»... І це не повний перелік творів, над якими він працював у Кам’янці.
Про Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.
У Тростянці він написав свій перший симфонічний твір — увертюру до драми О. Островського «Гроза».
Приїхавши з Німеччини в маєток Конраді Гранкіно Полтавської губернії, – в останній рік свого життя – Чайковський писав: “Красоти Тіролю, серед яких я прожив тиждень, не дали мені й половини того задоволення, який дав краєвид безмежного степу”. Саме тут він працював над оперою “Мазепа”.
У часи жорстокого наступу імперії на українську мову Чайковський домагався постановки “Тараса Бульби” М.Лисенка українською мовою. У 1890 р. Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба».
Був одним із учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії.
Коли людина, яку Чайковський любив, загинула в солдатчині. Моральна атмосфера навколо композитора підштовхнула його випити отруту. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Коли 1926 року в рамках політики українізації з‘явилася державна опера і “Євгенія Онєгіна” було виставлено там по-українському, спеціально для участі у цих виставах учив українську мову геніальний російський тенор, 56-літній Леонід Собінов. І він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського. Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм “Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні”, і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: “О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні”. На жаль, уже давно не лунають опери Петра Ілліча Чайковського на українських сценах українською мовою. (с) Ганна Черкаська

lluvia_ol: (6)
Натомились твої воли,
Що тягли нас усіх з неволі...
То не пута їх підвели,
Чорна воленька, Чорноволе!
То не вітер їх зупинив,
Надто дужі були і вперті!
Колесовані без вини
вантажівкою зерен смерті...
Тільки зойкнули: не каліч!
Гострий біль полетів чаїно...
Розчахнулася чорна ніч.
Де воли твої, Україно?
Ще переорем негаразди долі.
Розквітнуть ниви колосом добра.
І Україна буде, Чорноволе!!!
Яку так тяжко першим ти орав.
Галина Хмільовська

25 березня 1999 р. загинув В'ячеслав Чорновіл, Герой України (посмертно).

24 грудня 1937 року у с. Єрки Звенигородського району Черкаської області в сім`ї вчителів прийшов у світ В`ячеслав Чорновіл. Живучи поряд із Шевченковим селом, Славко захопився Кобзарем, вивчив усю книгу напам`ять. І пізніше я чула прекрасне декламування Чорноволом поезії Тараса «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні...», поеми Сосюри «Мазепа», «Третя рота». З золотою медаллю закінчив школу. Далі був Київ. «Хто мене вчив? Справжня журналістика - це все-таки від Бога. Я закінчив факультет журналістики, але така нас інтелектуальна вбогість вчила. Правда, були Матвій Шестопал, був Павло Федченко, які щось нам давали.» Червоно дипломний випускник поступив до аспірантури Київського університету.
Read more... )
Сьогодні немає кому вірити. Немає на кого дивитися захопленими очима. Немає за ким іти.

Але В`ячеслав Чорновіл залишив нам молитву: «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні - МАЮЧИ, щоб не довелося гірко любити ВТРАТИВШИ. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».

lluvia_ol: (6)
1932428_579681588782243_318651870_n«Ще не вмерла Україна, якщо живуть і діють українки!» - любила повторювати Наталя Меньшова (Василенко – Полонська). Вона прийшла у світ 13 лютого 1884 р. (130 років тому) у Харкові. Її батько – генерал, дослідник історії Києва, нащадок відомого дослідника Григорія Данилевського. Мати, Марія Мухортова прищепила дочці любов до літератури та мистецтва. Коли Наталі було п’ять рочків, родина переїхала до Києва і 50 наступних років вона прожила тут. Закінчила Фундуклеївську гімназію зі срібною медаллю. В Ольгінській церкві Києво-Печерської лаври обвінчалася з прапорщиком Сергієм Полонським. У цій же церкві через вісім років вона отримала свідоцтво про розлучення.

Наталя закінчила історико-філологічне відділення Вищих жіночих курсів. Упродовж семи років викладала історію у жіночій прогімназії Байкових. Брала пані Наталя участь у розкопках Вікентія Хвойки у Білгородці. Та вона зважилася на поїздку до Петербурга, звернення до міністерства освіти з проханням дозволити їй скласти екзамени за історико-філологічний факультет Київського університету. І добилася, що в університет Києва вперше ступила нога жінки.

У 29 років Наталя Полонська здобула диплом першого ступеня і почала готуватися до магістерського іспиту. У 30 - вона магістр, звернулася до міністра освіти за спеціальним дозволом викладати у виші. Майже три роки вона атакувала міністра освіти і зрештою отримала дозвіл на викладання в університеті. 23 травня 1916 р. перша жінка стала приват-доцентом. Її лекції без жодних конспектів, читані мудро, приємним голосом супроводжувалися громом оплесків.

Та боротьба за свої права забрала немало сил: туберкульоз прогресував так, що жінка й кімнатою пересуватися не могла. Довелося лікуватися у Алупці, Римі, Равенні, Одесі, Севастополі, Феодосії.
1917-ий рік приніс новини: її 62-річний батько прийняв ранг «гарматного генерала» і вивчав українську мову. Сама Наталя Полонська мала читати спецкурс «Історія географічних відкриттів». У 1920 році університет, як «відрижка капіталізму», припинив своє існування.

За короткий термін учена мала здобути посвідки:
- охоронний лист на приміщення та меблі;
- довідку, що всі продукти в квартирі надбані власною працею і не підлягають реквізиції (продукти й речі це не врятувало);
мандат-дозвіл тримати колекцію картин і книг;
дозвіл тримати друкарську машинку.
Read more... )

lluvia_ol: (6)
Чародій із України, який уславився міньйонами, маленькими картинами на дереві. Художник Іван Похитонов – геній українських міньйонів, писав на маленьких дощечках лимонного або червоного дерева найтоншими пензлями, під лупою; потім полірував рибною кісткою ювелірне зображення.
1888510_578213942262341_2133208146_n
Він народився 8 лютого 1850 р. у с. Мотронівці на Херсонщині. Його батько – Павло Данилович, дворянин, артилерійський офіцер, син запорізького козака Данила Похитона; мати — Варвара Бєлич, сербка. Він закінчив приватний пансіон у Катеринославі, потім учився в кадетському корпусі в Полтаві та реальній гімназії в Миколаєві.

Далі була Одеса, природничий відділ фізмату, лекції Іллі Мечникова. Тут добродушний велет Іван Похитонов подружився з художником-силачем Миколою Кузнєцовим, зацікавився живописом, але професійно не навчався. У 1871 р. він з матір’ю та хворою сестрою Анастасією виїхав до Женеви. Там Іван вперше виставив свої твори у художньому магазині і їх придбала приватна колекція. І знову батьківщина, п’ять років у Одесі, потім переїзд у рідну Мотронівку. Духмяний степ, його люди стають героями міньйонів Похитонова. Мистецтво так захопило українця, що він подався його вивчати: в Італію, потім у Париж. Похитонов починав самоуком. У Парижі учився у пейзажиста А. Боголюбова, вивчав живопис барбізонців, К. Коро, імпресіоністів. Скромний, чистий талант був помічений. Івана Похитонова часто запрошував Іван Тургенєв, Поліна Віардо, художники В. Полєнов, І. Рєпін. Іван Похитонов рідко робив портрети, але зображення Тургенєва стало «живішим за живого». У 1878 р. роботи Похитонова були виставлені в Салоні Єлисейських полів.

Read more... )

lluvia_ol: (6)
12 січня 1907 р. народився космічний геній (жінки говорили «космічний Дон Жуан») Корольов Сергій Павлович

1517591_565033200247082_35967863_nДонька С. П. Корольова Наталія Сергіївна згадує: «Саме слово Україна вимовляли в нашій родині трепетно, з великою любов'ю. Дитинство мій батько провів у Ніжині, народився він у Житомирі, мешкав у Києві, в Одесі. Перші 24 роки, майже половину свого життєвого шляху, батько провів в Україні. Він дуже її любив. Полюбляв українські пісні, українську мову. Це точно. „Дивлюсь я на небо“, „Реве та стогне Дніпр широкий“ — улюблені пісні бабусі й батька».
Пісня «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» стала однією із спонук, які привели майбутнього основоположника практичної світової космонавтики до зацікавлення космосом. Коли Корольов запустив ракету з першим українським космонавтом Павлом Поповичем, той заспівав з космосу для головного конструктора його улюблену пісню «Дивлюсь я на небо…»


Взято тут

lluvia_ol: (6)
Originally posted by [livejournal.com profile] lluvia_ol at Феномен Георгія Гараса.
Ім’я відомого орнаменталіста Георгія Гараса вписане золотими літерами в історію Буковини. Митець створив понад три тисячі різноманітних орнаментів, а також багато картин та ікон. Георгій Олексійович любив дарувати свої витвори-орнаменти знайомим, друзям, близьким. Його візерунки до сьогодні милують наше око, квітнучи на багатьох рушниках, сорочках, подушках, серветках, краватках.

y_73d67971

Біографія
Read more... )

Фото з музею Гараса

Read more... )

lluvia_ol: (6)
Originally posted by [livejournal.com profile] lluvia_ol at Корифей української культури. Василь Кричевський.
В історії української архітектури,
графіки, станкового малярства,
прикладних мистецтв – іменем
Кричевського позначено епохальні,
нечувані досі досягнення.”
(с) Бажан М

kr01
Василь Кричевський – видатний український художник і архітектор. Він зробив величезний внесок в розвиток української культури і мистецтва.
Василь Григорович Кричевський народився 12 січня 1873 року в селі Ворожба поблизу Лебедина (раніше це була Харківська губернія, а зараз Сумська область). По закінченні технічної школи працював під керівництвом архітекторів С.Загоскіна і О.Бекетова. Пізніше Кричевський викладав історію українського мистецтва в університеті Харкова. З 1895 року він самостійно розробляв деякі проекти шкільних і приватних будівель. Кричевський є автором нового архітектурного стилю – так званого „українського модерну”.

У 1902 р. Полтавське губернське земство оголосило конкурс на створення проекту нового земського будинку. Проект В.Кричевського визнано кращим: саме в ньому були відтворені характерні риси українського народного будівництва. У 1903-1906 рр. митець живе у Полтаві, розроблює оформлення будинку, інтер’єри. За модерний стиль, витворений на основі історичної спадщини народу, його назвали “батьком української архітектури”.
kr05

Read more... )

lluvia_ol: (6)
8 січня 1935 року народився Василь Симоненко.

«Немає смерті. І не ждіть — не буде.
Хто хоче жить, ніколи не помре.
І будуть вічно веселитись люди,
І танцювать дівчата в кабаре.

І в сіру ніч, коли мене не стане,
Коли востаннє римою зітхну —
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну»

01LlLuGHPCs

lluvia_ol: (6)
Originally posted by [livejournal.com profile] yes1111 at Просвітлої дороги свічка чорна ...
Originally posted by [livejournal.com profile] stevekyiv at Просвітлої дороги свічка чорна ...
Сьогодні, 6 січня, в православний Святвечір, день народження Василя Семеновича Стуса.
Світла і вічна пам'ять великій Людині, патріоту, вірному сину України.



Він і зараз з нами, на Майдані:
Майдан 20-12-2013 Василь Стус з нами

Народ ще тільки осмислює конституційні простори своєї свободи, а уряд уже стріляє.
Василь Стус.


lluvia_ol: (6)
stus ВАСИЛЬ СТУС належить до тієї славної плеяди імен, без яких важко уявити вершинні досягнення української літератури XX століття. Поет від Бога, котрий ввібрав у себе всі чари подільської природи і гіркоти нашої історії, перекладач і літературознавець, що вільно почувався в океані світового письменства, людина, яка не могла поступитися сумлінням і честю заради шматка хліба і тихого родинного затишку, добродій, що в листі до сина заповідає: аби той виріс "чесним, мужнім і мудрим чоловіком". Василь Стус водночас був борцем і патріотом: "За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину".

Оце поєднання великого таланту поета і перекладача, людської добропорядності і громадянської саможертовності й возносять Василя Стуса на той постамент народної шани і поклоніння, на який заслуговує сповна хібащо Тарас Шевченко. І не треба боятися того, що хтось з чиновників досі не визнає світової величі Василя Стуса, його значимості у духовному відродженні і самоусвідомленні нації, що хтось з землячків-поетиків, які власноруч записали себе в генії, не вірять у художні цінності створеного цим Майстром. Час - найкращий суддя і літописець. Залишаються тексти. Стуса ще за життя визнала літературна Європа. Поволі визнає його і мала батьківщина, до якої з такими труднощами повертається духовна просвітленість і великий творчий набуток одного з найчутливіших, найтонших, найстражденніших ліриків нашого часу.

6 січня 1938 року, на Святвечір, у селі Рахнівка на Гайсинщині в родині Семена та Ілини Стусів народилася четверта дитина - син Василь. Недовго жили батьки у цьому мальовничому селі. Батько був бригадиром у колгоспі, гарним і вмілим господарем, який завжди мав свою думку. Можливо, рятуючись від нашіптувань та доносів, і завербувався на Донбас, на хімічний завод. Не так часто приїжджав Василь у рідне село, але воно йому запам'яталося назавжди. Воно дало йому той генетичний код, без якого важко уявити характер і поетичне світосприймання Василя Стуса. Саме про це він і напише 1969 року у начерку автобіографії "Двоє слів читачеві": "Перші уроки поезії мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Пісень було стільки, як у баби Зуїхи, нашої землячки. І таких самих. Найбільший слід на душі - від маминої колискової "Ой люлі-люлі, моя дитино". Шевченко над колискою - таке не забувається".
Read more... )

Адвокат Василя Стуса. "Всі злочини Стуса заслуговують покарання"
Віктор Медведчук.


Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус.

lluvia_ol: (6)
1525664_561890187228050_138269988_n«Я - дитя першої любові», — писав поет. Володи́мир Сосю́ра народився 6 січня 1898 у м. Дебальцеве. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Поет пишався, що предки батька з французів на прізвище де Соссюр — дід так і підписувався. У роду матері – Антоніни Дмитрівни – були євреї, українці, серби, її дівоче прізвище угорське — Локотош. Природа наділила Володю дивним сприйняттям світу. Рано, ще до школи, відчув магію любові — «солодке й страшне захоплення». Закохувався часто.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…


Двадцятилітнім Сосюра вступив до гайдамацького полку УНР. Тоді на Донбасі більшовики та червоногвардійці були всім чужі, як і німці. Хлопці-шахтарі записувалися в козаки. «Ми пройшли золотими ланами, крізь огонь і синяву пройшли, та навіки, навіки за нами – оселедець, погони та шлик». Пізніше В Сосюра згадував, як вони з Євгеном Маланюком крали яблука в саду у Петлюри. Усю війну Володька був закоханий у молоду синьооку польку Констанцію, за яку козак-суперник мало не зарубав Сосюру. За ту війну він двічі міг бути зарубаний і двічі розстріляний: і денікінцями, і більшовиками. Сам Сосюра перейшов до більшовиків у 1-й Чорноморський полк Червоної Армії 1920-го в Одесі. Полк ходив під синьо-жовтим прапором — тоді більшовики ще боялися українців.
Read more... )

lluvia_ol: (6)
Originally posted by [livejournal.com profile] lluvia_ol at Башкирцева Марія
583661019_tonnelГеніальну українку із слов`янським чаром визнавала Європа, а тепер - ми.
А починалося все серед розкішної природи у білосніжному палаці з мармуровими колонами на Полтавщині на бучному весіллі. Красива й багата Марія Бабаніна виходила заміж за сина-одинака генерала Башкирцева - Костянтина. Їй 21, йому - 26, під вінець їх привело кохання. На цьому б поставити крапку, бо казки закінчуються саме так, а далі... починається життя. Доволі швидко сімейна ідилія надокучила Башкирцеву. Йому муляло сімейне ярмо, підрізало крила, невтомні у амурних зальотах, тому він натхненно й афішовано стрибав у гречку. Зрештою, через два роки молода дружина втекла до батьків разом із тримісячною Марійкою від жорстокого й ласолюбного чоловіка. Старшенького Павлуся довелося залишити у батька.
Read more... )

lluvia_ol: (3)
999930_558446680905734_835150657_n

«Бути українцем — це коштовне діло. Того вчило нас життя на Рідній землі, про це пересвідчуємося й на кожному кроці тут — на чужині. За приналежність до української нації доводиться весь час платити кров'ю й посиленим трудом… Я гордий тим, що звуся українцем! – повторював художник зі світовим ім’ям Микола Бідняк.










28 грудня 2000 року у Львові невиліковна хвороба забрала життя великого митця, який зробив для України більше, аніж вона для нього.
                                             
Микола Бідня1546019_558447344239001_1218212678_nк побачив світ 1 лютого 1930 р. у Канаді (м. Торонто). Сім’я мала достаток, діти – здоровий генотип, адже батько українець, а мати – фінка. Миколі легко давалися мови, мав великий хист до гри на скрипці. Та батько марив Україною, поверненням; він за десять років чужини назбирав кошти, щоб вдома не бути бідним. Вони повернулися на Буковину, у село біля Чернівців. І тут таланти хлопчика розквітли, сусіди заговорили про юного генія. Втім, доля кинула чорний серпанок. «Визволителі» краю, яких зустрічали хлібом-сіллю, виявилися хижими людоловами, від яких важко було врятуватися. У 1940 р., сім'я подалася на Захід, вони вирвалися з радянського раю, але багатьом членам родини не вдалося уникнути Сибіру.

lluvia_ol: (3)
25 грудня 1845 р. у Переяславі важко хворий Тарас Шевченко написав “Заповіт”.
У листопаді 1845 р. Шевченко працював у Археографічній комісії і мусив весь час роз'їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Погода видалася мокрою, холодною. Вранці поет виїхав із села В'юнище в Андруші, в дорозі змок до нитки, а надвечір повернувся до В'юнища зовсім хворим і зліг у чужій хаті серед чужих людей.
Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.
На Різдво Тарас Григорович лежав, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки:
«Як умру, то поховайте…»
На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу, і через два тижні поет вже вирушив у путь на Чернігівщину, а «Заповіт» пішов у люди: потрапив він на сторінки невеликої збірки «Новые стихотворения Пушкина і Шевченки», що була надрукована у Лейпцігу 1859 року.

Взято тут

lluvia_ol: (3)
Originally posted by [livejournal.com profile] lluvia_ol at Тяжкий шлях у майбутнє. Ольга Богомолець.
Наш народ не має історичної пам'яті , тому він легко маніпульований. (с) Ольга Богомолець



Ольга Богомолець — Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор кафедри Дерматології та венерології Національного медичного університету ім. О. Богомольця, а також співачка, автор-виконавиця сучасних та старовинних українських романсів, і громадський діяч.
lluvia_ol: (3)
1527113_556005951149807_581780943_n

24.12. 1878 р. народився Спиридон Черкасенко, учитель, який укладав букварі та правописи; поет, чиї пісні співали вояки УНР; драматург, чиї твори ставив М. Садовський; автор бестселера «Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів» (1937). За мотивами цього роману український кінорежисер Сергій Омельчук відзняв художній фільм «Дорога на Січ».
Представник Празької школи.
Одержавши у березні 1939 року звістку про загибель єдиного сина, Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Хворого доглядали ченці.
8 лютого 1940 р., сидячи за письмовим столом, пішов у вічність. Поховали його на Ольшанському цвинтарі у Празі. Поряд - могили О. Олеся та С. Русової.
А хто ми, а що ми без їхніх могил:
ставище безводне, пташище безкриле?

Взято тут

lluvia_ol: (3)

chornovil
Народився 24 грудня 1937р.

___________________

Я дiстав Шевченкiвську премiю за тi самi твори, за якi я дiстав свiй перший i другий, та й третiй концтабiрний термiн. Це знаменно.

Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив.

В Київський унiверситет поступив у 1955 роцi, i вже в 56 му роцi, принаймнi, в 57 му мене вже точно пробували розглядати на комсомольських зборах, як людину, яка має якесь таке, не таке як треба мислення.

Колись один з найгiрших наших офiцерiв, якi нас там переслiдували вичекав хвилину, коли нiкого не було, i почав менi говорити: “Ви що думаєте, що ми це робимо з великого внутрiшнього бажання, отак Вас так переслiдуємо? Нi, просто ми зобов‘язанi це робити, але ми розумiємо, що за Вами майбутнє i, Ви знаєте, як ви прийдете до влади, то ми будемо так само служити Вам, як от зараз служимо їм”.

Приїхав я до Львова, були клопоти iз тим, щоб поселиться, хоча там сiм‘я. Роботу я знайшов, тiльки кочегара на будiвельному заводі.

Найбiльше чого ми тодi боялись, що нас справдi викинуть з України

Галичани нiколи не випоминали менi моїм схiдним походженням. Вони мене настiльки за свого сприймали, i я настiльки себе чув там своїм.

Я земляк Шевченка.

Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буду боротися за Україну.

Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі

Я є полiтик для всiєї України. Може трошки заголосно я це кажу, про себе так не кажуть

Слабкiсть нашої демократiї в тому, що ми не були готовi, небагато було таких лiдерiв, якi дивилися далеко вперед.

Сьогоднi допустити двi державнi мови чи одна – державна, друга – офiцiйна – це зруйнувати державу, яка в такому загрозливому станi сьогоднi.

Нацiональна iдея - це значить будувати державу на базi корiнної нацiї. Корiнною нацiєю, є українська нацiя.

У нас усе просякнуто полiтикою, як i просякнута полiтикою була вся моя творчість.

Я горджуся за своє поколiння.

Коли приїжджав на канікули додому, то пробував говорити з батьками на вільнодумні теми. Це їх трішки лякало.

Ті люди, які з нами приятелювали, під час моїх арештів робили вигляд, що нас не знають.

Колись мрiяв стати вченим. Це було в 60-i роки. i нiбито непогано починав, ну, але потiм, як бачте, життя кинуло в полiтику.

Завжди чув себе людиною творчою, завжди мрiяв про тi часи, коли можна буде хоч один день у тиждень вирватися для того, щоб покласти отак лiктi на стiл, взяти ручку в руки, вiдключити всi телефони, задуматися - i щось писати.

Я бігав все своє життя. Навіть у тюремних прогулочних двориках.

Нам потрібні сьогодні реформи, а не революції, сила закону, а не закон сили, добробут народу, а не всенародні злидні, суспільна злагода, а не суспільна ворожнеча, демократія, а не диктатура

Україна починається з тебе.


lluvia_ol: (3)
1538816_554372844646451_1352033293_n
«Поки людина живе, біографія передчасна,» - так вважала Марко Вовчок, тому не дозволяла друкувати свої фото, не давала інтерв`ю, не спростовувала жодної плітки.
22 грудня 1833 р. (180 років тому) народилася Марко Вовчок, українська письменниця, геніальний прозаїк, блискучий перекладач. Мати Марії Вілінської з княжого роду Радзивілів, бабця матері - польського-литовського роду. Батько мав українсько-білоруське коріння. Родина жила в Орловській губернії, повсякденною мовою у Вілінських була французька.

16-річна Марія випускниця Харківського пансіонату шляхетних дівчат на балу познайомилася з Опанасом Марковичем, 28-річним шляхтичем, випускником Київського університету, знайомим Миколи Гоголя й Тараса Шевченка, чудовим оповідачем і співаком. Коли він запропонував Мані руку й серце, вона не роздумувала: Опанас старший, з ним вона буде мати самостійне життя, не буде жити у тітки (у великому будинку якої Маша мала куток, відгороджений ширмою). Пізніше вона зізналася, що вийшла заміж «не кохаючи, а лише прагнучи незалежності». Коли знайшлася дочка, 17-річна Маня бачила в ній сенс життя, та маля прожило менше року, і довелося мамі шукати грошей на похорони. У 19 років Марія народила Богданка. У цей час Маркович знайомилася з народом, записувала оповідання з народних вуст. І несподівано навіть для себе легко, на одному диханні Марія виспівала свої перші оповідання «Викуп», «Знай, ляше».

Read more... )

lluvia_ol: (3)
583661019_tonnelГеніальну українку із слов`янським чаром визнавала Європа, а тепер - ми.
А починалося все серед розкішної природи у білосніжному палаці з мармуровими колонами на Полтавщині на бучному весіллі. Красива й багата Марія Бабаніна виходила заміж за сина-одинака генерала Башкирцева - Костянтина. Їй 21, йому - 26, під вінець їх привело кохання. На цьому б поставити крапку, бо казки закінчуються саме так, а далі... починається життя. Доволі швидко сімейна ідилія надокучила Башкирцеву. Йому муляло сімейне ярмо, підрізало крила, невтомні у амурних зальотах, тому він натхненно й афішовано стрибав у гречку. Зрештою, через два роки молода дружина втекла до батьків разом із тримісячною Марійкою від жорстокого й ласолюбного чоловіка. Старшенького Павлуся довелося залишити у батька.
Read more... )

Profile

lluvia_ol: (Default)
lluvia_ol

August 2014

S M T W T F S
      1 2
34567 8 9
10 111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 26th, 2017 08:39 am
Powered by Dreamwidth Studios