Feb. 11th, 2014

lluvia_ol: (Default)

Я ехала  в метро в конце вагона; в начале вагона был какой-то шум, кто-то с кем-то ругался, а кто-то помогал ругающимся. Рядом со мной стояла пожилая женщина. Она не то чтобы была неприметная - обычная, без налета нашего майдановского колорита: седые волосы, короткая стрижка, очки. В толпе не заметишь. Вдруг она как закричит на весь вагон: " Слава Украине!".  Весь вагон тут же, как само собой разумеющееся, хором ответил: "Героям Слава!"  И после этого в вагоне воцарилась тишина. Я только тогда обратила внимание на женщину и рассмеялась. Вы, говорит она, смеетесь потому, что я их  так успокоила? Все сейчас в состоянии стресса, а это, как ни странно, всех сразу бодрит и успокаивает. Да я не поэтому улыбаюсь, говорю я, я просто себе представила именно Вас в вагоне московского метро. Там могли бы так? Представляете, какие бы Вы там увидели лица? Она улыбнулась и рассказала, что у нее в Москве живет сын. Мы, говорит, звоним ему с мужем и говорим, что это мы - твои бандеровцы.

Read more... )

 
lluvia_ol: (6)
Сьогодні біля стенду з кулями, гранатами і їх начинкою, мама пояснювала дівчинці років 12-ти, що ось цим стріляли по людях.
Дівчинка, звісно, не могла усвідомити всього того до кінця.
Я стояла на барикаді, дивилась на ланцюг беркуту в сутінках і відчувала себе тою дівчинкою.
Я намагалась уявити, як от зараз один з них вийме рушницю і почне стріляти.
Я теж не мала ні каски, ні бронежилету.
Я так і не змогла усвідомити всього того до кінця.

1653862_648519891860232_1971228615_n

Михайло Жизневський за три дні до героїчної загибелі від беркутівської кулі.
Україна. Київ. вул. Грушевського. 19.01.2014


lluvia_ol: (6)
Автор: Катя Петровська (http://life.pravda.com.ua/person/2013/07/8/132908/)

1800194_713203155366700_991956557_nЛюди важко борються і працюють заради того, щоб протести тривали далі. На Майдані грають у настільний теніс, відкрили бібліотеку, люди одружуються, хаос організовується: Моя подорож до Києва, у рідне місто.

«Цілком просто, – сказала Ольга, коли я спитала в неї дорогу. – За барикаду і ліворуч». Інший прохід до Лютеранської вже кілька місяців перекритий. В урядовому кварталі стоять вантажівки і загони. Я хотіла пройти до моєї колишньої вчительки у школу. Слово «барикада» Ольга вимовила так легко, ніби це звична деталь міської архітектури, як перехрестя чи арка. Я приїхала у моє рідне місто лише на тиждень, битва на вулиці Грушевського закінчилась, тривало перемир’я, але залишилась напруга, і зола лежала на вулиці. І безмежне обурення. Мої друзі змінилися. Стали доросліші, рішучіші, дієвіші. Вони збирали медикаменти, писали, пікетували суди, носили їжу на Майдан, знімали фільми. Вони були і є на Майдані. Змінилась і моя вчителька. Вона розповіла, що зібрала серед батьків і друзів гроші («Вона і збір грошей!» – подумала я) для студента, якому гранатою відірвало руку. «Ви його знали? – спитала я. – Ні, знаю хірурга.» Я почувалася як дитина, як турист, як чужинець, зіткнувшись з її простою логікою.

Коли ми вийшли зі станції метро «Хрещатик» щоб дістатися на недільне віче на Майдані, я побачила ряд наметів і невеличких дерев’яних фортець, палаців зі сміття і криги, паруючі бочки, оточені чоловіками в камуфляжному одязі, штабелі дров, мішки, гори теплого одягу і справжню красу – чотириметрову барикаду через вулицю Прорізну. Люди ходили, як звичайно, тепер уже майже все стало звичайним. Навіть партизанський пейзаж на головній вулиці міста став частиною буденності.

Підтримувати Майдан – це не питання ейфорії, злості чи роздумів, це означає щоденну важку роботу. Щоб знайти зниклих, щоб покарати винних, щоб примусити владу продовжити переговори, для цього потрібна ця робота. Це все можливо лише, якщо вони тут вистоять. Вони з’їхались звідусіль, щоб захистити це місто і свою Україну від влади і її диктаторського ставлення до власного народу. Але зараз світить сонце. Двоє чоловіків у військових касках грають між наметами у настільний теніс. Поряд кілька чоловіків у лижних окулярах, шоломах, з битами, в лижних костюмах, інші – у військових строях невідомої армії. На паркані висить дошка, на якій прикріплені різні види гільз, що їх використовували проти протестувальників силовики, поряд продають дерев’яні виделки, квіткові вінки і в’язані пантофлі, гроші збирають у пластикові ікеївські ящики, «Допомога Майдану». Трохи далі стоїть дерев’яна фортеця з козаками у строях, наче з фольклорних альбомів; однак кодекс честі й ідеали свободи у них справжні.

Тут твориться історія
Read more... )

Profile

lluvia_ol: (Default)
lluvia_ol

August 2014

S M T W T F S
      1 2
34567 8 9
10 111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 27th, 2017 10:30 am
Powered by Dreamwidth Studios